Розділ «Кожна видана нині книжка — це пост-інкунабула»

Ж.-Ф. де Т.: Не можу не запитати, як дорого коштують інкунабули. Володіти кількома інкунабулами — чи означає це, що ви багаті?

У.Е.: По-різному. Є інкунабули, що коштують мільйони євро, а є такі, які можна купити всього за декілька сотень. Задоволення колекціонера — це також знайти дуже рідкісний твір і заплатити всього половину чи чверть його реальної вартості. Навіть якщо це трапляється все рідше, тому що ринок скорочується, як шагренева шкіра, досі можна здійснити якісь дуже вигідні оборудки. Іноді бібліофілові вдається вигідно придбати в антиквара з репутацією «дуже дорогого». Книга, видана латиною, навіть доволі рідкісна, в Америці не цікавитиме колекціонерів, тому що вони не читають іноземними мовами, тим паче латиною; за крайньої потреби можна знати той текст у великих університетських бібліотеках. Натомість вони будуть одержимі зацікавленням до першого видання Марка Твена (за будь-які гроші). Якось у Нью-Йорку в крамничці Крауса, антиквара з глибокою традицією (на жаль, він закрився декілька років тому), я знайшов видання «De harmonia mundi» Франческо Джорджі, чарівна — видана 1525 року — книжка. Я бачив у Мілані її копію, але не купив, бо було задорого. А в Крауса, тому що у великих університетських бібліотеках уже були примірники, а також тому, що для пересічного американського колекціонера книжка латиною була геть не привабливою, я купив це видання в п'ять разів дешевше, ніж мені пропонували в Мілані.

Іншу вигідну покупку я зробив у Німеччині. Якось у каталозі аукціону, де містилися тисячі книжок, систематизованих у різні секції, я майже випадково звернув увагу на рубрику «Теологія». Раптом побачив назву «Offenbarung göttlicher Mayestat» Егідіуса Гутмана. Гутман, Гутман — це прізвище я десь чув. Швидко навівши довідки, я дізнався, що Гутмана вважають натхненником усіх маніфестів розенкрейцерів, але ця книжка протягом щонайменше тридцяти років ніколи не фігурувала в тематичних каталогах. На аукціоні ставки починалися зі ста євро, якщо порахувати на наші гроші. Я подумав, що книжка може проскочити повз увагу зацікавлених у темі колекціонерів, бо вони мали би торгуватись у секції «Окультизм». Аукціон відбувався в Мюнхені. Я написав моєму німецькому видавцю (він з Мюнхена) і попросив піти на аукціон і купити мені цю книжку, але щоб не дорожче двохсот євро. Мені вона дісталася за сто п’ятдесят.

Ця книжка не просто абсолютно рідкісна, на кожній з її сторінок є нотатки готичним шрифтом, написані червоним, чорним і зеленим кольорами, і ці нотатки вже самі по собі є окремим витвором мистецтва. Але, окрім цих щасливих випадків, протягом останніх років аукціони сягнули вершин участі покупців, які нічого не знають про книжки, але яким сказали, що купівля книжок — це вдала інвестиція. До речі, це неправда. Якщо ви купуєте добре видання «Du Tresor» зa тисячу євро, ви можете продати її швидко та майже за такі ж гроші або з великою чи малою маржею — достатньо просто подзвонити у ваш банк. Але якщо ви купили книжку за тисячу євро, то ви не продаватимете її за тисячу євро. Певна маржа іде книгарю: на ньому лежать витрати за друк каталогу, утримання крамнички та ін., та ще й, якщо він не дуже чесний, то спробує купити вашу книжку за чверть її ринкової вартості. В будь-якому разі, аби знайти доброго клієнта, потрібен час. Гроші вдасться заробити лише посмертно, якщо доручите продаж ваших книжок аукціону «Christie’s».

П’ять чи шість років тому один антиквар з Мілана показав мені чарівну інкунабулу Птолемея. На жаль, за неї він вимагав еквівалент ста тисяч євро. Це було забагато, принаймні, як на мене. Можливо, якби я її купив за ті гроші, то згодом мав би тридцять три нещастя з її продажем. Три тижні потому подібний Птолемей був придбаний на аукціоні за сімсот тисяч євро. Так звані інвестори розважились і підняли ціну. З тих пір — я перевіряв у каталогах — книжка жодного разу не коштувала дешевше. За такі гроші це видання недоступне справжнім колекціонерам.

Ж.-К.К.: Книжка стає об’єктом фінансів, продуктом, і це доволі сумно. Колекціонери, направду закохані в книжки, зазвичай не дуже багаті. З переходом до банківської етикетки «інвестиція» щось втрачено.

У.Е.: По-перше, колекціонери не ходять на аукціони. Адже аукціони відбуваються в чотирьох кінцях світу, і їздити на всі продажі було би дорого. А друга причина така — продавці книжок буквально займаються фагоцитозом: під час аукціонів вони домовляються не піднімати ставки, купують усе потрібне, повертаються в готель і між собою розподіляють придбане. Для придбання вподобаної книжки іноді треба чекати десять років. Ще одну з найкращих покупок я теж здійснив у Крауса — ідеться про п’ять переплетених під однією палітуркою інкунабул, за які просили стільки, що для мене це справді було забагато. Але я щоразу повертався на них подивитися, я тішився, що їх так нікому не продали — ознака того, що книжки коштували справді задорого. Зрештою власник крамниці сказав, що моя вірність і наполегливість мають бути винагороджені, тож він поступився і продав мені книжку наполовину дешевше, ніж правив за неї до того. Місяць потому в іншому каталозі одну з цих інкунабул було оцінено десь удвічі дорожче, ніж я заплатив за всі п’ять. І за всі роки, що минули, ціна кожної безупинно лізла вгору. Отакі десять років мовчання. Ця гра забавляє.

Ж.-К.К.: Як думаєте, смак до старих книжок триватиме? Це запитання не без стривоженості ставлять собі добрі книгарі. Якщо в них не буде інших клієнтів, окрім банків, то професія пропаде. Багато хто з книгарів, яких я знаю, кажуть, що справжніх поціновувачів у нових поколіннях стає все менше.

У.Е.: Тут варто згадати, що старовинні книжки обов’язково є чимось таким, що на шляху до повного зникнення. Якби у мене була прикраса або витвір рук Рафаеля, то після моєї смерті родина могла би їх продати. Але в мене добра колекція книжок, і я в заповіті просто вказав, що не хочу, аби її розпорошили, бо я все життя її збирав. Отже, або її подарують державній інституції, або ж її купить на аукціоні Christie's якась велика бібліотека, радше за все, американська.

Тож усі ці книжки назавжди зникли з ринку. Діамант повертається на ринок щоразу після смерті його власника. А от інкунабулу вже згадано в каталозі бібліотеки Бостона.

Ж.-К.К.: І звідти не вийде.

У.Е.: Більше ніколи. Окрім шкоди, яку завдають так звані інвестори, кожен примірник старовинної книжки стає все рідкіснішим і обов’язково все дорожчим. А що стосується нових поколінь, то я не думаю, що смак до старовинних книжок зник. Я не впевнений, що він колись взагалі існував, адже старовинні книжки завжди коштували більше, ніж можуть собі дозволити молоді люди. Але також треба сказати, що насправді пристрасна особа може стати колекціонером і не витрачаючи багато грошей. Я знайшов якось на власних книжкових полицях видання Аристотеля XVI століття, якого з цікавості купив у юності і який, згідно з написаною олівцем на обкладинці ціною, коштував щось близько двох євро. На погляд антиквара, це точно небагато.

У мене є друг, який колекціонує видання BUR, тобто Універсальної Бібліотеки Ріцолі, що була аналогом Універсальної Бібліотеки німецького видавництва Reclam. Ці книжки виходили друком у п’ятдесятих роках і стали рідкісними, бо виглядали так просто і коштували так дешево, що ніхто про них не дбав і не зберігав. Проте відновлення повної серії (а там було близько тисячі назв) — це захоплива пригода, що потребує не великих грошей і походів до люксових антикварів, а дослідження маленьких блошиних ринків (і сьогодні також eBay). Можна бути бібліофілом за невеликі гроші. У мене є інший друг, який колекціонує скромні старовинні видання (але не обов'язково оригінальні) поетів, яких він любить, бо читання поезій на тогочасних сторінках має інший «смак».

Чи він бібліофіл? Чи просто захоплений шанувальник поезії? Всюди є ринки, де можна знайти старі книжки і де можна розкопати видання XIX століття або навіть перші оригінальні видання XX століття — і все це за ціною тарілки шукруту в ресторані (звісно, якщо ви не шукаєте першого видання «Квітів зла»). От у мене був студент, який колекціонував тільки путівники різними містами, найбільш потерті та затягані, що їх продавали за три копійки. І з них він витягнув собі тему докторської дисертації — бачення міст крізь десятиліття. Згодом він надрукував свою докторську. Перетворив її на книжку.

Ж.-К.К.: Можу розповісти, як одного разу я купив повне видання Фладда в однакових тогочасних палітурках. Безсумнівно, унікальний випадок. Історія починається з багатої англійської родини, що володіла цінною бібліотекою та налічувала численних нащадків. З-поміж них, як це часто буває, тільки один тим книжкам міг скласти справжню ціну. І коли батько помер, знавець так собі безтурботно сказав братам і сестрам: «Я візьму лише книжки. А з іншим ви самі з’ясовуйте». Інші зраділи. В них були землі, гроші, меблі, палац. Але новий власник книжок, отримавши їх, не міг нічого продати офіційно, аби не привернути увагу родини, яка усвідомила б, побачивши результати продажу, що їх надурили і що «лише книжки» були таки чогось варті. Тож він вирішує, нічого не сказавши родині, продати книжки потаємно через міжнародних посередників, які часто є доволі таки дивними персонажами. Фладд мені дістався через посередника, що їздив містом на моторолері з причепленим до керма кульочком, у якому він іноді тягав справжні скарби. Я виплачував це придбання протягом чотирьох років, але ніхто в тій англійській родині так і не зміг дізнатись, у чиїх руках і за які гроші їхній Фладд закінчив свій біг.