Розділ «Нашим знанням про минуле завдячуємо кретинам, дурням і супротивникам»

Не сподівайтеся позбутися книжок

кретинам, дурням і супротивникам

Ж.-Ф. де Т.: Чи ведете ви своєрідний діалог із минулим крізь старовинні книжки, що колекціонуєте? Старі книжки — це свідчення про минуле?

У.Е.: Я розповів, що колекціоную лише ті книжки, що мають стосунок до неправильного та фальшивого. І це свідчить, що такі книжки не є беззаперечними свідченнями. Проте, навіть якщо вони прибріхують, все одно з них можна дізнатися щось про минуле.

Ж.-К.К.: Уявімо ерудита XV століття. В цієї людини є дві сотні книжок, деякі з яких можуть бути в наших колекціях. Також у цієї людини на стінах висять п'ять чи шість гравюр із зображенням Єрусалима, Рима — і це дуже недосконалі гравюри. Про світ вона має далеке й непевне уявлення. Та людина, якщо хотіла справді пізнати Землю, мала подорожувати. Книжки красиві, але їх замало, і вони, як ви кажете, часто помиляються.

У.Е.: Навіть у «Нюрнберзьких хроніках», ілюстрованій історії світу з дня його створення і до 1490-х років, одна і та ж гравюра може використовуватися декілька разів як ілюстрації різних міст. Це означає, що бажання друкувати мало в собі більше від ілюстрування, ніж від інформування.

Ж.-К.К.: Ми з дружиною зібрали колекцію, яку можна назвати «Подорож до Персії».[15] Перші твори датовано XVII століттям. Один із найперших і найбільш відомих — це книжка Жана Шардена 1686 року. Інший примірник цієї ж книжки, видрукуваний сорок років потому, виданий як багатотомник у маленькому форматі in-octavo. У IX том входить вкладка, присвячена руїнам Персеполіса, що в розкладеному вигляді має три метри завдовжки: гравюри приклеєні одна до одної, і так — у кожному примірнику! Неможлива робота. Той самий текст було знову перевидано у XVIII столітті з тими ж самими гравюрами. І ще раз, ще сто років потому, так, ніби Персія за всі ці два століття зовсім не змінилася. Ми тепер дійшли до доби Романтизму. У Франції століття Людовіка XVI не подібне на жодне інше. Але Персія в книжках не змінилася. Так, ніби вона застигла в певній серії зображень, ніби не спроможна змінитися, і рішення редактора — це судження про цивілізацію, історію. Так само у Франції аж до XIX століття продовжують видавати як наукові книжки, написані дві сотні років тому!

У.Е.: Книжки іноді містять у собі помилки. Але іноді це буває гра помилок інтерпретацій. Якось у 1960-х роках я написав текст-розіграш (опублікований у «Pastiches et Postiches»). В ньому я уявляв, що цивілізація майбутнього знайде в озері коробку з титану, де будуть поховані документи, що їх заховав у надійному місці Бертран Рассел, за тих часів, коли організовував мітинги проти атомної енергії і коли ми всі були буквально одержимі — більше, ніж тепер — ідеєю атомної загрози (загроза меншою не стала, навіть навпаки, але ми до неї якось звикли). В тому тексті ішлося про те, що врятовані документи виявилися віршованими пісеньками. І що філологи майбутнього намагаються з’ясувати, чим була ця зникла цивілізація, наша цивілізація, на основі цих пісеньок, що їх інтерпретують як вершину поезії нашого часу.

Згодом я дізнався, що той мій текст обговорювали на семінарі з грецької філології, де науковці міркували, чи фрагменти текстів грецьких поетів, які вони досліджували, не мали таку ж природу.

Справді, краще ніколи не реконструювати минуле, спираючись лише на одне джерело. Але часова дистанція перетворює деякі тексти на цілковито непроникні для нашої інтерпретації. У мене про це є чудова історія. Зо два десятки років тому в NASA чи якійсь іншій державній американській організації запитували себе, де саме поховати ядерні відходи, що — як нам відомо — мають період розпаду близько десяти тисяч років — у будь-якому разі, цифра була астрономічною. Їхня проблема полягала в тому, що навіть якщо знайдеться десь потрібна територія, то невідомо, яким типом сигналів її треба позначити, аби заборонити доступ.

Чи ми протягом цих двох-трьох тисяч років не втратили ключі до прочитання багатьох мов? Якщо за п’ять тисяч років людські створіння зникнуть і тут висадяться прибульці з далекого космосу, як їм пояснити, що не варто ризикувати та ходити по цій території? Ті експерти зрештою замінили лінгвіста на антрополога, Тома Себеока, який мав вивчити форму спілкування, що подолала б такі труднощі. Після вивчення всіх можливих рішень Себеок дійшов висновку, що не існує жодної мови, навіть піктографічної, яка була би зрозуміла поза контекстом, де вона народилася. Ми не спроможні точно інтерпретувати деякі доісторичні фігури, знайдені в печерах. Навіть ідеографічна мова не може бути направду зрозумілою. Єдина можливість, на його думку, — це створювати релігійні братства, що поширювали би табу «Не чіпати оте» чи «Не їсти оце». Табу може пережити багато поколінь. У мене була інша ідея, але в NASA мене не наймали на роботу, тому я її так і не висловив. Ішлося про те, щоби поховати ядерні відходи таким чином, аби перший шар був дуже слабким і не дуже радіоактивним, щоб другий був сильнішим, і так далі. Якщо з недогляду наш гість запхає руку у відходи — чи то пак, те, що йому слугуватиме за руку, то він втратить хіба що фалангу пальця. Якщо продовжить — втратить палець, можливо. Але ми будемо певні, що далі він не полізе.

Ж.-К.К.: Ми знайшли перші ассирійські бібліотеки, хоча нічого не знали про клинопис. Завжди є проблема втрат. Що рятувати? Що передавати і як передавати? Як можна бути певним, що мова, якою я користуюся тепер, буде зрозумілою завтра і післязавтра? Цивілізація немислима, якщо не ставить собі цього питання. Ви кажете про ситуацію, коли всі лінгвістичні коди зникли чи мови замовкли та стали темними для розуміння. Але можна уявити й щось протилежне. Якщо сьогодні я зроблю на стіні позбавлене сенсу графіті, завтра з’явиться хтось, хто стверджуватиме, що розшифрував його. Якось я цілий рік для розваги вигадував різні види письма. І певен, що завтра інші люди могли би дати значення вигаданому письму.

У.Е.: Це природно, бо й дурості вистачить для продукування інтерпретації.

Ж.-К.К.: Або ж інтерпретації вистачить для продукування дурості. Тут є і внесок сюрреалістів, які працювали над зближенням неспоріднених або нічим не пов'язаних слів, аби розпустився прихований сенс.

У.Е.: Щось подібне знаходимо і у філософії. Філософія Бертрана Рассела не спровокувала стільки ж інтерпретацій, що й філософія Гайдеггера. Чому? Тому що Рассел надзвичайно ясний та зрозумілий, натомість Гайдеггер — темний. Я не кажу, що один мав рацію, а інший — ні. Я особисто остерігаюся обох. Але коли Рассел каже дурниці, то він каже їх розбірливо, а от у Гайдеггера, навіть коли він говорить якийсь трюїзм, це важко помітити. Щоби ввійти в історію, тривати, краще бути незрозумілим. Геракліт про це вже знав…

І ще в дужках: а ви знаєте, чому досократики писали тільки фрагменти?

Ж.-К.К.: Ні.

У.Е.: Тому що жили посеред руїн. А якщо серйозно, то часто сліди цих фрагментів залишилися лише в коментарях, які до них писали, іноді — багато століть потому. Найбільша частина того, що ми знаємо про філософію стоїків, які були інтелектуальним явищем, важливість якого ми досі недооцінюємо, відома нам завдяки Сексту Емпірику, який писав, аби спростувати їхні ідеї. Так само ми знаємо численні фрагменти досократиків завдяки дописам Флавія Аеція, який був повним дурнем. Аби це усвідомити, достатньо просто перечитати його записки. Тож можна й засумніватися, чи те, що до нас дійшло, повністю відповідає духові ранніх античних філософів. Також варто згадати історію галів, описаних Цезарем, та історію германців, описаних Тацитом. Ми знаємо про ці народи завдяки свідченням їхніх ворогів.

Ж.-К.К.: Те ж саме можна сказати про Отців Церкви, які писали про єретиків.

У.Е.: Це так само, як ніби ми знаємо філософію XX століття лише з енциклік Ратцінгера.[16]

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не сподівайтеся позбутися книжок» автора Умберто Еко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нашим знанням про минуле завдячуємо кретинам, дурням і супротивникам“ на сторінці 1. Приємного читання.