Розділ «Книжки, які дуже хотіли дійти до нас»

Не сподівайтеся позбутися книжок

дійти до нас

Ж.-Ф. де Т.: Здається, що ви стежили за деякими книжками, іноді навіть доволі наполегливо. Для того, щоб доповнити серію книжок одного автора, щоби збагатити тематичну колекцію. І все це — з любові до привабливого об’єкта чи тому, що ця книжка могла для вас особисто щось означати. У вас є історії про цю ретельну детективну роботу, якими можна було би поділитися?

Ж.-К.К.: Я розповім вам історію, яка трапилася з десять років тому, про директорку Національного архіву. Варто зауважити: щодня в Національний архів Франції, як і у всіх країнах, де є архіви, вантажівки приїздять по папери, які вирішено знищити. Адже необхідно звільняти місце для щоденних надходжень до архіву. Потрібно знищувати і тут теж, потрібно фільтрувати, так чинять у всьому світі.

Перед тим, як приїздить вантажівка, запускають тих, кого в архіві називають «папірчанами», тобто шанувальників старих паперів, нотаріальних актів, шлюбних угод, які приходять і порпаються в тому, що буде знищене. Директорка розповіла мені історію про те, як одного разу вона прийшла на роботу і вже збиралася увійти в будівлю, але повз неї проїхала вантажівка. Мені завжди подобалася ідея про пристріляне око професіонала. Про око, що вміє бачити, око, що тільки на це й чекає. Отже, директорка відійшла вбік, аби пропустити вантажівку, і тут побачила, що з пакету виглядає кутик жовтуватого паперу. Вона негайно зупинила вантажівку, розв'язала мотузки, розгорнула отой пакет і виявила там одну з рідкісних відомих афіш мольєрівського Illustre-Théâtre часів, коли він ще грав у провінції! Як там опинилася та афіша? І чому її спакували для спалення? Скільки цінних документів і рідкісних книжок було знищено тільки з неуважності, необачності, байдужості? Можливо, байдужі завдали більше збитків, ніж ті, що свідомо нищили.

У.Е.: Колекціонер повинен справді мати пристріляне око, як ви і кажете. Декілька місяців тому я був у Гренаді, і після візиту до Альгамбри та інших місць, які треба було побачити, друг відвів мене на моє прохання до місцевої книгарні зі старовинними книжками. Там панував нетиповий безлад, і я не дуже успішно рився у горі книжок іспанською, які зовсім мене не цікавили, аж поки моєї уваги не привернули дві книжки, які на моє прохання дістали. Я натрапив на дві книжки з мнемотехніки іспанською мовою. Одну купив, другу мені подарував продавець. Ви могли б сказати, що мені пощастило і що в цій книгарні могли бути й інші скарби. Але я певен, що ні. Існує щось на кшталт собачого нюху, який веде вас до здобичі.

Ж.-К.К.: Мені траплялося ходити до букіністів разом із моїм другом Жераром Оберле, відомим книгарем і прекрасним письменником. Він заходив у крамничку і повільно мовчки дивився на полиці. І в якусь мить він ішов до саме ТІЄЇ книжки, що на нього чекала. Тільки її він брав до рук і тільки її купував. Останнього разу ішлося про книжку Семюела Беккета про Пруста, оригінальне видання якої годі й знайти. Також я знав на вулиці Університетській пречудового книгаря, який спеціалізувався на наукових книжках і предметах. Коли я був студентом, він дозволяв заходити в свій магазин мені і моїм друзям, хоча і знав, що нічого в нього купити не зможемо. Але він з нами розмовляв і показував прекрасні речі. Він — один із тих, хто сформував мій смак. Жив він на вулиці Бакалярській, з іншого боку бульвару Сен-Жермен. Якось увечері він повертався додому, перейшов бульвар і, ступаючи своєю дорогою, помітив, що з сміттєвого баку стирчить шматок латуні. Тож він зупинився, підняв кришку, попорпався у смітті та дістав звідти одну з дванадцяти обчислювальних машин, виготовлених Паскалем власноруч. Безцінний предмет. Тепер ця машина в Національній консерваторії мистецтв і ремесел. Хто викинув цю річ? І як пощастило, що пристріляне око пройшло саме там, де було треба того вечора!

У.Е.: Я нещодавно сміявся, згадуючи знахідку в книгарні в Гренаді. Просто, якщо бути чесним, я не впевнений, чи там справді не було третьої книжки, що могла би мене захопити так само, як і ті дві. Можливо, ваш друг-книгар тричі проходив повз предмет, який йому підморгував, але не звертав на нього уваги, аж поки таки не помітив обчислювальну машинку Паскаля на четвертий раз.

Ж.-К.К.: Є найперший, написаний каталонською мовою, текст, датований XIII століттям. Цей рукопис, який має лише дві сторінки, давно вже зник, але наявна друкована версія XV століття. Ідеться про дуже рідкісну інкунабулу. Це точно найцінніша інкунабула світу для шанувальників каталонської мови. Так сталося, що я знаю барселонського букініста, який після довгих років пошуку, мовби уважний слідчий, що вишукує затерті стежки, зрештою розкопав цінну інкунабулу. Він купив її та перепродав Бібліотеці Барселони за ціну, яку не розголошує, але вона має бути дуже високою.

Минуло декілька років. Той самий букініст одного дня купує товсте in-folio XVIII століття, обкладинка якого, як це часто трапляється, напхана старим папером. Він робить те, що зазвичай роблять у подібних випадках — акуратно розрізає її лезом, аби почистити. І поміж старих паперів, якими напхана палітурка, він знаходить рукопис XIII століття, що давно вважали втраченим. Той самий рукопис, оригінал. Мій букініст мало не знепритомнів. Справжній скарб. І чекав на нього. Хтось поклав його туди, бо не знав його цінності.

У.Е.: Бернард Кворідж, найбільший книгар-антиквар в Англії і, можливо, в світі, якось зробив виставку і каталог, присвячені винятково рукописам, знайденим у палітурках. І там був навіть дуже детальний опис рукопису, який нібито пережив пожежу в бібліотеці, описану в романі «Ім’я троянди», і який вони самі вигадали, звісно ж. Я це помітив (вистачило звертати увагу на описані розміри рукописів — цей нібито був розміром із сірникову коробку), і так ми з Кворіджем подружилися. Хоча багато хто справді подумав, що ішлося про автентичний об’єкт.

Ж.-К.К.: Як думаєте, досі реально знайти трагедію Софокла?

У.Е.: Нас в Італії нещодавно дуже сколихнула полеміка навколо папірусу Артемідора, який за великі гроші придбала банківська фундація Сан-Паоло в Туріні. Два найбільші італійські фахівці б’ються навколо того, чи вважати автентичним текст, який атрибутують як текст грецького географа Артемідора. Щодня в пресі виходять сенсаційні відкриття щоразу нового спеціаліста, що підтверджує чи спростовує опубліковане напередодні. Все це свідчить про те, що ми продовжуємо бачити, як там і тут виринають більш чи менш багаті залишки минулого. Всього п’ятдесят років тому ми знайшли рукописи біля Мертвого моря. Я думаю, що нині наша здатність віднаходити документи є кращою, адже ми краще будуємо та краще риємо землю. Сьогодні в нас більше шансів знайти рукопис Софокла, ніж за часів Шлімана.

Ж.-Ф. де Т.: Ви як закохані в книжки бібліофіли про що найбільше мрієте? Що би ви мріяли розкопати?

У.Е.: Я егоїстично хотів би тільки для себе знайти ще один примірник Біблії Гутенберга, першої надрукованої книжки. Також я зацікавлений в тому, щоби були знайдені втрачені трагедії, які Арістотель згадує в своїй «Поетиці». А загалом я не бачу, щоби котроїсь із зниклих книжок дуже мені бракувало. Можливо, так сталося тому, як ми вже й казали, що ті книжки зникли, бо не заслуговували порятунку від вогню чи від рук інквізитора.

Ж.-К.К.: Я особисто був би радий віднайти невідомий кодекс майя. Коли я вперше приїхав до Мексики 1964 року, мені розповіли, що існує декілька сотень тисяч відомих пірамід, але що тільки в трьох сотнях з них було проведено розкопки. Декілька років потому я розпитав у археолога, який працював у Паленке, як довго ще триватимуть розкопки. На що він мені відповів: «Близько п’ятисот п’ятдесяти років». Доколумбовий світ — це, без сумніву, найбільш дикий приклад спроби повного винищення будь-чого «писаного», всіх слідів писемності, вираження, літератури, тобто, думки, так, ніби переможені народи не варті жодної пам’яті. Гори книжок згоріли в Юкатані за наказом християнського талібану. Вижило заледве декілька примірників — це стосується і ацтеків, і майя — деякі з них збереглися за дуже дивних обставин. Один кодекс майя був знайдений у Парижі таким от «пристріляним оком» у XIX столітті, поруч із каміном, який ним збиралися розпалити.

Це означає, що старовинні мови Америки — не мертві. Вони навіть відроджуються. Науатль, мова ацтеків, претендує на звання національної мови Мексики. «Чекаючи на Ґодо» щойно переклали на науатль. Я вже замовив собі примірник першого видання.

Ж.-Ф. де Т.: Чи можна уявити, що завтра ми розгорнемо книжку, про існування якої не здогадувалися?

Ж.-К.К.: Ось абсолютно неймовірна історія. Її центральний персонаж — Поль Пеліо, французький лінгвіст і молодий дослідник початку XX століття. Надзвичайно обдарований лінгвіст, майже як був Шампольйон у попереднє століття, ще й археолог. Він працював із німецькою командою в Західному Китаї, в регіоні Дунь Хуан, на Шовковому шляху. Від караванників давно було відомо, що в цій місцевості є печери, де сховані статуї Будди та інші речі.

Пеліо з колегами відкрили 1911 року печеру, замуровану з X століття нашої ери. Після перемовин із китайською владою, вченим надали до неї доступ. І в тій печері було знайдено сімдесят тисяч рукописів, усі датовані до X століття! Є ті, що вважають це найбільшою археологічною знахідкою XX століття. Ціла печера невідомих книжок! Уявімо, що ми раптом потрапили в закриту залу Олександрійської бібліотеки, де все збереглося! Пеліо — пристріляне око — мав відчути щось подібне, насичену радість. З якою швидкістю билося його серце? Є фотографія, де він сидить поміж стосами античних текстів, у світлі свічки. Неймовірно щасливий, тут немає підстав для сумнівів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не сподівайтеся позбутися книжок» автора Умберто Еко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книжки, які дуже хотіли дійти до нас“ на сторінці 1. Приємного читання.