Розділ «Відкриття: Книжка не помре»

Книжка не помре

Жан-Клод Кар’єр: На саміті в Давосі 2008 року, кажучи про явища, які перевернуть світ протягом найближчих п'ятнадцяти років, футуролог відповів, що з-поміж них є чотири головні передбачення, які варто виокремити як найімовірніші. Перше: 500 доларів за барель нафти. Друге стосується води, що в майбутньому стане продуктом міжнародного обміну — як нафта. На біржах з’явиться курс ціни на воду. За третім, Африка точно постане великою економічною силою протягом кількох наступних десятиліть, як ми того й хотіли.

Четверте передбачення цього професійного пророка — зникнення книжки.

Тож питання полягає в тому, чи повне зникнення книжки, якщо вона насправді зникне, може мати для людства такі ж наслідки, як і обіцяний брак води або, скажімо, здорожчання нафти.

Умберто Еко: Чи зникне книжка з тієї причини, що з’явився інтернет? Свого часу я про це написав — в момент, коли питання видавалося актуальним. І щоразу, коли мене просять про це висловитися, я можу хіба що звернутися до уже написаного раніше. Ніхто й не помічає, бо немає нічого невідомішого за уже надрукований текст; суспільна думка (або, щонайменше, журналісти) досі має ідефікс — зникнення книжки (ну чи, може, ці журналісти думають, що в їхніх читачів така ідефікс), тож кожен невтомно формулює все ті ж питання.

Але насправді про це мало що можна сказати. Завдяки інтернету ми повернулися в еру текстів. Якщо раніше ми думали, що увійшли в цивілізацію візуального образу, то комп’ютер повернув нас до галактики Гутенберга, і тепер усі відчувають зобов'язання читати. Для читання потрібен носій тексту. Цей носій може бути не просто комп’ютером. Спробуйте дві години почитати роман з екрану комп’ютера, і ваші очі перетворяться на тенісні м’ячики. Наприклад, у мене вдома є окуляри Polaroid, які дозволяють мені захистити очі від шкоди тривалого читання з екрану. Крім того, комп’ютер залежить від наявності струму, з екрану комп’ютера не почитаєш, лежачи у ванні чи лежачи на боці в ліжку. В цьому сенсі книжка — гнучкіший засіб.

Одне з двох: або книжка залишиться носієм для читання, або існуватиме щось схоже на те, чим книжка і не припиняла бути, ще навіть до винайдення друку. Зміни книжки як об’єкта не змінили ні її функцій, ні синтаксису уже понад п'ятсот років. Книжка — це як ложка, молоток, колесо чи ножиці. Один раз винайшли — і покращити вже неможливо. Неможливо створити ложку, кращу за ложку. Наприклад, дизайнери зі змінним успіхом намагаються покращити коркотяг, але більшість таких коркотягів не працюють. Філіп Старк спробував оновити сокочавилку для цитрусових, але винайдена ним модель (маючи певну естетичну чистоту) пропускає кісточки в сік. Книжка вже себе показала, і не ясно, як можна створити щось краще за книжку для виконання таких же функцій. Можливо, еволюціонують її складові, можливо, сторінки більше будуть не паперові. Але книжка буде тим, чим є.

Ж.-К.К.: Здається, що останні версії електронної книжки ставлять її в ситуацію прямої конкуренції з книжкою друкованою. Модель «Reader» містить уже 160 назв.

У.Е.: Очевидно, що судді буде простіше взяти додому 25 тисяч томів справи, якщо він заллє їх в електронну книжку. В багатьох галузях електронна книжка забезпечує надзвичайний комфорт. Але я продовжую запитувати себе, чи найбільш адаптована до вимог читання технологія дозволить комфортно читати «Війну та мир» в електронному варіанті? Побачимо. В будь-якому разі ми більше не можемо читати книжки, надруковані на сторінках з паперової маси, тому що вони зрештою почнуть розкладатися на наших полицях. Книжки видавництв «Gallimard» і «Vrin», видані в 1950-х роках, уже майже повністю зникли. «Філософію Середніх віків» Етьєна Жільсона, яка так прислужилася мені свого часу, коли я писав дисертацію, сьогодні просто неможливо взяти до рук. Її сторінки ламаються в буквальному сенсі слова. Я міг би купити новіше видання, звісно, але ж я вподобав саме старе видання, де всі мої нотатки, позначені різними кольорами, що засвідчують історію моїх читань.

Жан-Філіп де Тоннах: З огляду на впровадження нових носіїв, які стають усе більш і більш адаптованими до вимог зручності читання в будь-яких ситуаціях, незалежно від того, чи читаєте енциклопедію, чи мережеві романи, чому б таки не уявити повільне збайдужіння до книжки як об'єкта в її традиційній формі?

У.Е.: Все може статися. Завтра книжки можуть цікавити лише жменю неформалів, які ходитимуть задля задоволення власного інтересу в бібліотеки.

Ж.-К.К.: Якщо бібліотеки ще існуватимуть.

У.Е.: Але ми також можемо спробувати собі уявити, що надзвичайний винахід — інтернет — в свою чергу, зникне в майбутньому. Так само як з неба зникли дирижаблі. Коли незадовго до війни в Нью-Йорку загорівся дирижабль «Гінденбург», майбутнього в дирижаблів уже не було. Так само з літаками «Конкорд»: аварія в місті Ґонесс 2000 року була фатальною. Історія теж надзвичайна. Винайшли літак, який перетинає Атлантику за три години замість восьми. Хто міг би посперечатись із таким прогресом? Але від нього відмовилися після катастрофи в місті Ґонесс на тій підставі, що «Конкорди» коштують надто дорого. І оце серйозна причина? Атомна бомба теж коштує надто дорого!

Ж.-Ф. де Т.: Тут я хотів би процитувати ремарку Германа Тессе щодо можливої «релегітимації» книжки внаслідок технічного прогресу. Здається, він сказав це у 1950-х роках: «З часом потреба в розвазі та народній освіті можуть бути задоволені за допомогою нових винаходів, і таким чином книжка знову поверне свої чесноти та авторитет. Наразі ми ще не досягнули тієї точки, в якій нові винаходи на кшталт радіо чи кінематографу забирають у друкованої книжки частину тих функцій, яких вона може позбутися без втрат для себе».

Ж.-К.К.: В цьому сенсі він не помилився. Кінематограф, радіо та й навіть телебачення забрали в книжки тільки те, що вона могла віддати «без втрат для себе».

У.Е.: В певний час люди винаходять письмо. Можемо вважати, що письмо — це продовження руки, тож у цьому сенсі письмо є майже біологічним. Письмо — це технологія комунікації, що безпосередньо пов’язана з тілом людини. Щойно ви таке винайдете, обійтися без цього більше не зможете. Ще раз кажу — це подібне до винайдення колеса. Наші сучасні колеса — такі ж, як і колеса доісторичні. Натомість наші сучасні винаходи — кіно, радіо, інтернет — не біологічні.

Ж.-К.К.: Ви дуже слушно про це згадали: ніколи раніше ми не мали такої потреби в читанні та письмі, як маємо в наш час. Ми не зможемо користуватися комп’ютером, якщо не вміємо читати і писати. Сьогодні ці навички навіть ускладнилися, адже ми винайшли нові знаки, нові ключі. Наша абетка розширилася. Вчитися читати стає все складніше. Ми могли би пізнати повернення до усної творчості, якби наші комп’ютери вміли прямо транскрибувати все, що промовляємо. І тут виникає інше питання: чи можливо взагалі висловитися, якщо не вмієш ні читати, ні писати?

У.Е.: Гомер би впевнено відповів, що це можливо.

Ж.-К.К.: Але Гомер належить до усної традиції. Всі свої знання він отримав з традиції тих часів, коли в Греції ще нічого не було написано. Чи можна тепер уявити існування письменника, який диктує свій роман поза медитацією письма і який не знає нічого з літератури, що існувала до нього? Можливо, його творчість матиме чар наївності, відкриття, невідомого. Але я все ж таки думаю, що такому тексту бракуватиме того, що ми називаємо — не маючи іншого терміна — культурою. Артюр Рембо був дуже обдарованим молодим чоловіком, автором неповторних віршів. Але він не самоук. У свої шістнадцять років уже мав за плечима солідну класичну культуру. Він вмів віршувати латиною.