Розділ «1. ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

■ історичні аспекти[48] генези ідеї правосуддя, розкриті та відображені в працях правознаців та істриків, державних і зокрема судових діячів різних історичних періодів (зокрема таких, як у ХІХ ст. М. М. Сперанський[49], И. В. Михайловський, І. Я. Фойницький, B. О. Рязановський, М. М. Полянський, М. C. Строгович, А. Л. Ривлін та інші (зокрема зазначені - це розробники так званого судового права);

■ конституційні засади правосуддя, конституційна юстиція (як-от у монографіях таких авторів, як А. О. Селіванов[50], В. В. Сердюк[51], В. М. Шаповал[52] та інших);

■ питання правового статусу суддів, носіїв судової влади (П. В. Прилуцький[53]; Л. М. Москвич[54], С. О. Іваницький[55], І. О. Русанова[56] та інші);

■ концептуальні засади теорії та практики управління судом в правовій державі (В. Д. Бринцев[57]);

■ порівняльно-правові засади та аспекти правосуддя (В. І. Шишкін[58], Б. Футей[59] та інші);

■ філософське осмислення проблем злочину і покарання (В. А. Бачинін[60] та інші);

■ суддівська діяльність: професійне праворозуміння судді, суддівське переконання, розсуд судді (В. Ф. Бохан[61], Ю. М. Грошевой[62] та інші);

■ мета судочинства, істина (Е. М. Мурадьян[63], В. В. Прилуцький[64] та інші);

■ суддівська етика, деонтологія, професійна культура, особистість судді (юриста) (С. С. Сливка[65]; О. С. Кобліков[66] та інші);

■ судове пізнання, судова гносеологія (А. А. Козловський[67], І. І. Котюк[68] та інші); юридична герменевтика, герменевтика судової діяльності (А. М. Беернюков[69], Ю. Л. Власов[70], О. Ф. Закомлистов[71], О. О. Мережко[72], П. М. Рабінович[73], С. П. Рабінович[74] та інші).

Оскільки пропоноване дослідження носить і практичний характер, її основу також склали наукові теоретичні та практичні дослідження низки судді (суддів у відставці), з- поміж яких, такі судді з таких країн, як: Австрія - Г. Кельзен[75]; Аргентина - Є. Булигін[76]; Ізраїль - А. Барак[77]; України - В. Ф. Бойко[78], В. С. Балух[79], В. Бондаренко[80], В. Д. Бринцев[81], В. В. Городовенко[82], В. Г. Зайчук[83], М. І. Козюбра[84], М. В. Костицький[85], В. В. Кривенко[86], Д. Д. Лилак[87], В. П. Паліюк[88], О. М. Пасенюк[89], Т. І. Присяжнюк[90], Д. М. Притика[91], В. Т. Маляренко[92], О. М. Мироненко[93], М. Д. Савченко[94], П. Б. Стецюк[95], В. С. Стефанюк[96], Є. А. Чернушенко[97], В. М. Шаповал[98], В. П. Шевченко[99], В. І. Шишкін[100]; РФ - М. В. Вітрук, О. Ф. Закомлистов, М. О. Колоколов, Т. Г. Морщакова[101]); США - Б. Кардозо[102], Р. Познер[103], О. В. Холмс[104], Б. Футей[105]); РЄ-ЄСПЛ - М. В. Буроменський[106], В. Г. Буткевич[107], Л. Вільдхабер[108], В. Загребельський, С. В. Шевчук[109]; Швейцарія - Р. Бахер; ФРН - В. Хассемер[110], Франція - А. Гарапон[111].

Також використано ідеї судових діячів, як-от А. Ф. Коні. Розглянуто праці й низки осіб, які працюють або виконують функції інших органів у судових органах України (М. І. Мельник, А. О. Селіванов, А. В. Портнов, В. В. Сердюк та інших).

Як практичну основу дослідження також використано матеріали судової практики, юридичної журналістики, художніх і документальних фільмів (зокрема, так звані «юридичні фільми»), особливо пов’язані з розглядом так званих резонансних судових процесів, справ[112].

Ці та інші дослідження відображаються у цьому дослідженні, слугують для обґрунтування різних положень дослідження.

Наступним звернімося до огляду академічної розробки актуальних проблем правосуддя, зокрема в сучасній Україні.

Академічна розробка практичних проблем філософії правосуддя. В Україні триває, поряд із суто спеціалізованою (галузевою) розробкою проблем судочинства - в межах відповідних спеціальностей юридичної науки, - академічна філософсько-правова та загальнотеоретична розробка практичних проблем філософії правосуддя.

Як її певне відображення, наприкінці 2009 року побачила світ колективна наукова монографія «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення»[113]. Як відзначив академік Ю. С. Шемшученко у передмові до праці, вона «запропонована новою генерацією філософів і теоретиків права провідних науково-дослідних центрів України й сприятиме постановці теоретичних і філософських проблем правосуддя і пошуку нових підходів до їх вирішення»[114]. Відзначалося й практичне значення монографії, її було презентовано на XXV Світовому конгресі філософії права та соціальної філософії в Пекіні (2009)[115]. Монографія, на думку С. І. Максимова, стала «подією в сфері філософії права», а на думку О. О. Мережка - «справжньою науковою подією», адже в ній «представлено філософсько-критичні погляди щодо стану судочинства в Україні. Їх урахування законодавцем і суддями дало б можливість створити якісно нову систему українського правосуддя, яка б викликала довіру і повагу з боку населення...»[116]. В. Д. Бабкін відзначив актуальність «дослідження філософії та теорії правосуддя, представлене в цій монографії», назвавши його «вступним словом не лише до наукової, але й соціально-практичної дискусії про правосуддя в Україні»[117]. У монографії з позицій загальної теорії права та філософії права порушено низку важливих проблем сучасного правосуддя в Україні. Вона покликана стати «теоретичним імпульсом практичного осмислення правосуддя»[118]. Все це дає підстави стисло навести окремі ключові положення монографії.

Так, у розділі «Філософія правосуддя як прикладна філософія права»[119] філософія правосуддя розглядається автором цих рядків як напрям філософії права, аналізується на прикладі позитивного (конституційного) права України, правосуддя також осмислюється як мета. Автор пропонує кілька підходів до розуміння філософії права і правосуддя, що ґрунтуються на засадах (1) праворозуміння, (2) співвідношення та розрізнення понять «право» і «закон», (3) розмежування сущого і належного, (4) певного філософського розуміння права, (5) розуміння філософії як науки про закономірності, (6) пошуку смислів. Дослідник також доводить, що з позицій філософії права терміни правосуддя і судочинство є відмінними за специфічним змістом, а їх вживання як синонімів є недоцільним (якщо таке має місце, то має обумовлюватися). Функціональне розуміння правосуддя ототожнює його з судочинством, судовим розглядом справ, тоді як змістовне розуміння акцентує на внутрішніх характеристиках судової діяльності. Якщо перше акцентує на функціях і суб’єктному складі діяльності, то друге - на змісті судового процесу та його меті, зокрема справедливості. Правосуддя розглядається автором як процес і мета. Перше полягає в розгляді та вирішенні судом справ без акценту на результаті (поняття правосуддя та судочинства ототожнюються). Водночас правосуддя може (і повинно) розглядатися як діяльність суду (судочинство), яке повинно здійснюватися у відповідності до вимог справедливості і забезпечувати ефективне поновлення в правах. У такому випадку, згідно із тлумаченням правосуддя Конституційним Судом України, вважає дослідник, ідеться про телеологічне розуміння правосуддя, тобто про правосуддя як мету.

У розділі «Ідея правосуддя в історії правової думки»[120] В. С. Смородинський розкриває ідею правосуддя в її історичному розвитку. Пропонуючи історичний огляд теоретичних проблем правосуддя і підходів до їх вирішення, він приводить смисли, викладені в перших письмових настановах щодо належного здійснення правосуддя, вироблених у Стародавньому Єгипті. Дослідник також представляє перші теоретичні концепції правосуддя в Європі, представлені в працях давньогрецьких філософів, а згодом - інтерпретованих у середньовіччі. Наступним є огляд розвитку ідеї правосуддя в Новий час, виклад досліджень правосуддя німецькими філософами та правознавцями XVIII-XX ст., представлення англо- американської правової думки про правосуддя. Завершує огляд виклад ідей правосуддя вітчизняної та російської правової думки.

Загалом, спираючись на історичні документи, наукові праці мислителів різних часів і цивілізацій — від Стародавнього Єгипту до ХХ століття — вчений-юрист простежив виникнення, становлення й розвиток ідеї правосуддя у складі єдиної комплексної доктрини судової влади, визначив основні принципи та функції цього суспільно значущого виду людської діяльності.