Розділ «1. ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

У межах гносеології правосуддя (наприклад, судовий процес як спосіб пізнання права; пізнавальна діяльність суду); а в межах судової гносеології - більш детальні проблеми пізнання в судовій чи суміжній діяльності.

Герменевтика правосуддя осмислюватиме, наприклад, смисли правосуддя, питання та підходи в судовій інтерпретації, засади способів тлумачення).

Онтологія правосуддя сприятиме осмисленню, наприклад, правосуддя як специфічного правового буття.

У межах логіки правосуддя чи судової логіки осмислюватимуться різноманітні проблеми судової аргументації тощо.

У результаті потенційно постає певний філософсько-правовий образ правосуддя. Як наприклад, «філософсько-правовий квадрат» правосуддя - єдність онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і логічних засад у визначенні сутності правосуддя. Зокрема, зважаючи на роль онтології, гносеології, аксіології та логіки права в цьому як складових філософії права. Адже, за одним із визначень, «філософію права можна визначити як науку про закономірності вивчення сутнісної природи права як динамічної єдності його онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і логічних засад» (А. А. Козловський)[21].

Зважаючи на плюралізм сфер філософії та сфер, напрямів філософії права, потенційним є й плюралізм філософсько-правових досліджень правосуддя.

Види судочинства, осмислення їх філософсько-правових аспектів. В даному випадку як об’єкт філософсько-правового осмислення обирається, наприклад, певний різновид судочинства.

Останні можуть вирізнятися за певними критеріями, як наприклад: (1) державність: державне чи недержавне судочинство (церковне, комерційне тощо); (2) загальне та спеціальне судочинство (конституційне, кримінальне, цивільне, господарське, адміністративне, військове тощо); (3) суб’єкти поширення: «ювенальна юстиція; (4) критерій «кара-нагорода»: карна чи нагородна юстиція; (5) національне чи міжнародне судочинство; (6) правова системи (сім’я): судочинство в нормативно-актній (романо-германській), судово-прецедентній (англосаксонській, системі «загального права»), релігійній, традиційній правових системах.

Також об’єктами філософсько-правового дослідження можуть стати такі різновиди судочинства, як третейське; церковне, «відновне» (правосуддя); історичні типи судочинства тощо.

Роль і функція (рольовий підхід; функціональний підхід). За такого підходу може обирається, наприклад, такий об’єкт дослідження, як філософія судді, адвоката, прокурора (обвинувача), потерпілих, інших учасників процесу (наприклад, світогляд і праворозуміння та їх вплив на ухвалення рішень). При цьому початково «філософія» відповідного суб’єкта може визначитися широко, наприклад як «принципи мислення та діяльності», основоположні філософсько-правові підходи діяльності тощо.

З-поміж можливих тем проблематики - добір суддів і допуск інших осіб до участі в здійсненні судочинства; філософсько-правове осмислення функцій суду як діяльності: судове правозастосування, судова правотворчість, судова інтерпретація тощо.

Зазначений перелік можливих підходів до дослідження філософсько-правових проблем правосуддя не є вичерпним; він також, певною мірою, схематичний. Проблематика ж досліджень за різними підходами може «пересікатися».

У цьому зв’язку доречним є провести системний огляд дослідження проблематики правосуддя в юридичній науці (огляд дисертаційних досліджень представлено в додатку до монографії).

1.2. Теоретична та практична джерельна основа дослідження правосуддя

Вступні зауваги. Наступним визначаються теоретичні та практичні основи дослідження. Теоретичну основу дисертаційного дослідження зазвичай складають наукові праці вчених, які попередньо досліджували відповідно об’єкт і предмет дослідження, а також конкретні положення зазначених праць. Оскільки пропоноване дослідження носить і практичний характер, її основа також носить й практичний характер.

Теоретична основа цього дисертаційного дослідження - концептуальні підходи, положення, наукові розробки, ідеї щодо вирішення окремих проблем, окреслених темою дисертаційного дослідження.

Зокрема вони розроблені такими авторами (зазначеними далі за абеткою) щодо наступних положень тощо.

Приймаються за основу теоретичні та методологічні засади правознавчого дослідження[22], зокрема ті, що доречні в частині дослідження правосуддя. Поділяється точка зору щодо певного розмежування та водночас взаємозв’язку предметів філософії та теорії права. Зокрема визнається та розвивається положення про те, що філософія права акцентує на дослідженні смислів права (теорія права також не оминає смислів, однак останні не є її фокусом) знаходить подальший розвиток у дослідженні смислів правосуддя[23]. Поділяється та розвивається положення про те, що вирішення проблеми співвідношення права та закону «значною мірою залежить від характеру типу праворозуміння»[24] й що «право не слід ні протиставляти закону, ні ототожнювати з ним. Це дві різні правові реальності, «розмежування та поєднання права і закону сприяє глибокому осмисленню механізму втілення правових приписів у соціальну дійсність, що і є основною ознакою права»[25] (В. Д. Бабкін).

Автор також приймає методологічне положення про плідність дослідження права як «діалектичного явища» (позиція В. Г. Ф. Гегеля, з-поміж інших, про те, що філософія права досліджує ідею права в її розвитку), що в цьому дослідження виявляється у дослідженні ідеї правосуддя як поняття та його здійснення.

Сприймаються положення розробки «антропологічного перехрестя рішення», зокрема в частині судового рішення, а також положення про образ людини в концепції прав людини, зокрема вироблений на основі судової практики в сфері судового захисту прав людини (В. Брюггер (Бруггер).)