Розділ «1. ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

Аналіз і синтез доцільно використовувати в дослідженні повсюдно, адже йдеться про аналіз існуючих знань та їх поєднанні у синтезованому розумінні правосуддя.

Системно-структурний метод доцільно використовувати для розгляду правосуддя та його складових як системи та елементів, також виявлення структури процесуального здійснення правосуддя в різних формах судочинства, а функціональний метод - для визначення мети та завдань правосуддя, інституцій, які його здійснюють.

Соціологічний метод у дослідженні правосуддя може полягати в узагальненні емпіричних даних про явище правосуддя не як абстрактної категорії, ідеї, а соціальних фактів. Цей метод охоплює інші спеціальні засоби (аналіз, експеримент, опитування тощо).

Статистичний метод може використовуватися для встановлення точних цифрових чи інших статистичних даних про процес здійснення правосуддя в формі судочинства, наприклад, кількості судів і розглянутих судових справ тощо.

Порівняльний метод та суміжний методологічний арсенал (порівняльно-правовий метод, порівняльний аналіз)[147] доцільні для проведення низки науково-дослідних операцій. Зокрема, для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, які позначаються термінопоняттям «правосуддя», виявлення між ними подібностей та відмінностей. Зазначені елементи порівняльного методологічного інструментарію сприяють осмисленню філософії правосуддя з позицій історико-порівняльного підходу. Частково варто використати соціологічний напрямок порівняльних досліджень правознавства, застосовувати порівняльне вивчення іноземного правового досвіду в сфері правосуддя (Великобританія, Росія, США, ФРН, Франція, інших країн). «Порівняльна методологія» доцільна й для проведення так званих макро- та мікропорівнянь (чи «порівняння внутрішньодержавного» та «міждержавного)»[148].

Зокрема порівняльно-правовий метод застосовується для аналізу форм здійснення правосуддя в різних правових системах, виявлення досвіду здійснення правосуддя у різних країнах та правових системах, матеріалу для узагальнення, доцільності його використання в Україні.

Конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку правосуддя як державноправового та філософсько-правового явища конкретного історичного періоду, виявити динаміку його розвитку в різний час і на різних етапах історичного розвитку.

Крім того, в дослідженні використовуються й загальнонаукові підходи - дескриптивний, атрибутивний та сутнісний.

Дескриптивний (описовий) підхід полягає у виокремленні й описі тих рис, які вирізняють явище правосуддя з-поміж інших, як-от судочинство, самосуд.

Атрибутивний підхід акцентує увагу на виокремленні визначальної риси правосуддя (певного атрибуту, як наприклад, судової діяльності, судового здійснення права), що конечно характеризує й решту ознак явища.

Сутнісний підхід полягає у спробі сформулювати уявлення про сутність правосуддя як явища, відтак - основи того, що може претендувати на універсальну концепцію правосуддя.

Конкретно-наукові (групові) методи юридичних наук визначаються як «сукупність принципів, прийомів, правил, способів і засобів дослідження певних об'єктів (явищ, предметів, фактів)», що є «комбінацією частини пізнавальних прийомів, набір яких залежить від природи об'єкта й умов процесу пізнання» (йдеться про пізнання державно-правових явищ).

Застосовуються зазначені методи за релевантністю.

Спеціально-юридичний метод (опис явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з погляду юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого) уможливлює опис феномену правосуддя як правового явища, явища правової дійсності, оцінювання правосуддя за допомогою юридичних категорій, виявлення тенденцій та закономірностей судової юридичної практики, удосконалення юридичну термінологію, пов’язаною зі сферою правосуддя.

У літературі зустрічається й розуміння змісту та функцій юридичного методу, як «специфічного загальнонаукового методу юридичної науки», що «як специфічний метод юридичного пізнання дійсності юридичний метод виконує дві основні функції: отримання юридичних знань і побудова теоретичної (наукової) системи юридичних знань»[149].

Теоретико-юридичний метод (ґрунтується на понятійному апараті, виробленому в межах юридичних наук, за допомогою якого описують закономірності структури, функціонування й удосконалення держави і права, їх зв'язку з економікою, соціальними і культурними процесами суспільного розвитку). Значення цього методу в дослідженні правосуддя полягає в тому, що його застосування ґрунтується на використанні існуючих юридичних теорій і понять, що відбивають основний зміст державно- правової реальності, її структуру і закономірності розвитку.

Конкретно-соціологічні методи (двоскладова система конкретно-соціологічних методів: методи збирання правової інформації, до яких належать: опитування, анкетування й інтерв'ювання; аналіз документів; спостереження; соціальний експеримент; вибірковий метод; вивчення і збирання статистичних даних; методи опрацювання отриманої правової інформації) підвищують рівень емпіричної бази дослідження правосуддя, а також ефективність його здійснення (результатів).

Математичні методи (спосіб пошуку ймовірнісно-статистичних закономірностей за допомогою різних додаткових методів математичної статистики, теорії множин, теорії ігор, розпізнавання образів, факторного аналізу тощо). Хоча застосування зазначених методів у філософсько-правовому дослідженні правосуддя обмежене через теоретичний характер дослідження, вони є доцільними для подальшої розробки теоретичних принципів проектування автоматизованих систем обліку, аналізу і пошуку статистичної судової інформації, створення організаційно-технічних передумов впровадження таких систем.

Статистичні методи (способи кількісного дослідження державно-правових явищ за допомогою методів статистики) доречні в вивченні ефекту здійсненні правосуддя, функціонування певних видів судочинства (юстиції), вивчення стану правопорушень та протидії їм.

Метод групування (спосіб розподілення сукупність досліджуваних фактів на окремі, якісно однорідні види, наприклад, на види злочинів) сприяють виробленні теоретичних положень результатів дослідження правосуддя. Групування звичайно поділяють на три групи: (1) типологічні, що розчленовують різнотипну масу явищ на якісно однорідні категорії або типи (наприклад, розбиття розкрадань за окремими галузями народного господарства); (2) варіаційні, що характеризують структуру сукупності за будь-якою кількісною ознакою (наприклад, вікова структура засуджених); (3) аналітичні, за допомогою яких встановлюють взаємозалежності явищ (наприклад, залежність між злочинністю і певними соціальними умовами).