Розділ «1. Загальні засади педагогічної етики»

На сучасному етапі розвитку педагогічна етика стала відносно самостійною галуззю етичного знання. Це зумовлено передусім розширенням сфери педагогічного впливу в суспільстві, який орієнтує особистість здобувати освіту впродовж життя, актуалізацією соціальних інститутів держави, зростанням потреб духовного розвитку індивіда.

Аналіз наукових праць українських і зарубіжних учених засвідчує багатоманітність підходів щодо визначення поняття "педагогічна етика", окреслення її особливостей, предмета, функцій і завдань. Сучасні білоруські вчені В. Наумчик і Євгенія Савченко трактують педагогічну етику як науку про формування моралі в умовах педагогічного процесу. Сучасні білоруські вчені Вікторія Писаренко та Іван Писаренко поняття "педагогічна етика" пов'язують з особливостями педагогічної діяльності, проблемами моральної свідомості суб'єктів навчання та їх взаємин. Російська вчена Людмила Шевченко характеризує педагогічну етику як складову науки етики, яка віддзеркалює особливості функціонування моралі в умовах цілісного педагогічного процесу, вивчає різнобічні аспекти моральної діяльності вчителя.

Педагогічна етика - розділ професійної етики, який вивчає сутність і зміст, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує п категорії, норми, принципи, функції у процесі педагогічної діяльності.

Предметом педагогічної етики є особливості вияву моралі у свідомості, поведінці, професійній діяльності педагога і його відносинах з учнями, батьками та колегами.

До змістових структурних компонентів педагогічної етики належать моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини.

Моральна свідомість - форма суспільної свідомості, яка відображена і закріплена у вигляді моральних норм і правил поведінки людей у суспільному й особистому житті.

Структуру моральної свідомості утворюють такі основні елементи:

1. Моральні знання. Вони є особливою формою духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності з погляду моральності (добра, справедливості, гідності), яка характеризується усвідомленням їх істинності.

2. Моральні почуття. Це форма суб'єктивного, безпосереднього переживаного морального ставлення особистості до явищ навколишньої дійсності, інших людей і їхніх вчинків, самої себе і власних дій.

Моральна діяльність охоплює не лише просвітництво, самовиховання і досвід, а й мету, потреби, мотиви, засоби та результат діяльності. Моральні відносини представлені на рівні відносин з учнем (учнівським колективом), колегами і керівництвом школи, батьками і суспільством.

Педагогічна етика як наука оперує універсальними категоріями "добро" і "зло", "моральна відповідальність", "гідність", "щастя" та іншими і досліджує принципи педагогічного гуманізму, оптимізму, колективізму, громадянськості, патріотизму тощо.

Л. Шевченко запровадила у визначення педагогічних понять категорії "гармонія" і "краса". Для педагогічної етики, яка формує гармонію відносин дорослих і дітей, найважливіший критерій - краса. Прекрасне у відносинах - це те, що викликає моральне задоволення в дітей і вчителя у процесі спілкування. Суб'єктивними критеріями краси взаємин є індивідуальні моральні установки особистості (дітей, учителя, батьків), які залежать від рівня її вихованості, об'єктивними - якості особистості педагога, що виявляються під час спілкування з дітьми і володіння якими належить до обов'язкового комплексу професійно значущих якостей: терпіння (відповіді на питання дітей, відсутність "репресивної реакції" на дитячі витівки); доброзичливість (тон, стиль спілкування і поведінки); чуйність (уміння опитувати, не караючи); рівновага (однаковий стиль спілкування та поведінки як із "легкими", так і з "важкими" дітьми); делікатність; милосердя (емпатія); любов до кожного учня.

Педагогічна етика виконує притаманні їй соціальні функції, однак існують різні погляди вчених на їх визначення. Російський вчений Леонід Архангельський (1925-1982) виокремлює три основні функції: гносеологічну, регулятивну, гуманістичну (виховну). Інші вчені додають інтегрувальну, ціннісну та мотивувальну. Сучасний російський вчений Олександр Титаренко наголошує на взаємодії регулятивної, виховної, пізнавальної, оцінювально-імперативної, орієнтаційної, мотиваційної, комунікативної та прогностичної функцій, а Л. Шевченко окреслює як найважливіші емпірико-описову, теоретико-філософську і нормативну.

Більшість сучасних етиків (А. Гусейнов, Р. Апресян, А. Зеленкова, В. Малахов) основною функцією моралі вважають регулятивну. В. Писаренко та І. Писаренко до її структури зараховують такі функції: нормативно-установчу, моральної регламентації, моральної субординації і моральної координації. Разом вони забезпечують регуляцію поведінки та відносин людей у всіх сферах суспільного життя. Особистість постійно опановує норми, принципи спілкування та поведінки, набуває певного ставлення до себе, інших людей, колективу та суспільства. Засвоєння суспільного досвіду, оволодіння установками, нормами в педагогічній діяльності є не лише основою регулювання соціальних відносин, а й інструментом, засобом педагогічної праці. Педагогічна мораль специфічно регламентує відносини вчителя з колегами, учнями та їх батьками. Ця регламентація переростає у притаманну педагогічній сфері субординацію. Адже стиль спілкування і поводження педагога з колегами не завжди доречний у взаєминах з учнями та їх батьками. Норми та правила субординації, координації морального досвіду, поведінки вчителя лише частково визначені в офіційних документах, здебільшого вони закріплені традиційно.

До загальних функцій педагогічної моралі належать:

1. Гносеологічна (пізнавальна) функція моралі. Вона виявляється в тому, що мораль дає людині нові знання про світ і водночас є формою суспільної свідомості. Моральна діяльність у педагогічній сфері ґрунтується передусім на загальних моральних поглядах, нормах, оцінках та орієнтаціях. Проте в педагогічній діяльності більшою мірою втілюється програмувальна здатність моральної свідомості. Справжній педагог і увесь педагогічний колектив не обмежуються пізнанням минулого та сучасного моралі, соціальної діяльності. Соціальна, у т. ч. моральна перспектива, орієнтація на майбутнє - професійний обов'язок учителя.

2. Ціннісно-орієнтаційна функція моралі. Вона полягає у тому, що людина оцінює події, явища та поведінку інших людей із погляду сенсу людського життя з допомогою певної системи ціннісних орієнтацій. У педагогічній моралі ця функція реалізується по-різному. Будь-яка педагогічна діяльність має бути морально орієнтованою, адже її результат має велику соціальну цінність і спрямований на виховання моральності учнів. Реалізація ідей педагогічної моралі забезпечує формування ціннісних орієнтацій на моральну діяльність і вдосконалення моральних відносин між індивідами.

3. Виховна функція моралі. Моральні настанови, норми, оцінки, стимули та моральні орієнтації спрямовані на виховання моральної особистості учня. Педагогічна мораль вимагає від учителя особливого рівня вихованості. Його внутрішній світ, манера поведінки та звички повинні бути підпорядковані принципам, нормам і правилам, які акумульовані в педагогічному середовищі та здійснюють виховний вплив і на самого вчителя.

Крім загальних, педагогічна мораль має специфічні функції. До них В. Писаренко, І. Писаренко зараховують:

1. Функцію педагогічного корегування. Суть її полягає в тому, що в дії, вчинки, діяльність учителя та учнів вносять певні поправки (методами навіювання, моральної оцінки і самооцінки). Продуктивний метод групової психокорекції розробила і впровадила в педагогічну практику сучасна українська вчена Тамара Яценко. З його допомогою у процесі активного соціально-пізнавального навчання здійснюється корекція системи відносин шляхом впливу на основні структурні компоненти особистості (пізнавальний, емоційний і поведінковий).