Розділ «1. Загальні засади педагогічної етики»

Моральна регуляція передбачає наявність ідеалу, який містить портрет "кращого Я"; систему норм, виконання яких - засіб досягнення моральної цілі, ідеалу; оцінку поведінки; специфічні форми соціального контролю, які гарантують виконання норм. Вона є складною взаємодією нормативних і ненормативних форм та засобів, оскільки моральні норми й оцінки на практиці взаємодіють з іншими духовними феноменами, які також сприяють активному впливу на поведінку людей.

Специфіку моралі як соціального регулятора, її відмінність від інших соціальних регуляторів (права, політики, науки тощо) доцільно досліджувати за походженням, сферою, об'єктом, предметом і способом регуляції.

За походженням мораль історично є однією з перших форм соціальної регуляції, появу якої зумовило виникнення первісних відносин у системах "людина - людина", "людина - рід", "людина - плем'я", "людина - колектив" тощо. Як перша форма суспільної свідомості мораль контролювала основні сфери людської життєдіяльності: трудову і виховну діяльність, розподіл матеріальних благ тощо. Уже в первісних колективах мораль регулювала цілепокладальну, ціннісно орієнтовану людську активність. Звернення до авторитету предків, посилання на усталені поведінкові зразки ("так повинно бути тому, що так заповідали предки", "так завжди було" та ін.) було достатньо для регуляції поведінки, яка не відхилялася від стереотипів, що сформувалися. Тому панував звичай, який ґрунтувався на табу (забороні). Норми заборони мали велику силу, оскільки спиралися на жорсткі санкції (навіть позбавлення життя людини, яка порушила моральне табу).

Сферою моральної регуляції е сукупність відносин особистості та суспільства. Втім мораль існує переважно в цих відносинах і реалізується через них. Спонукальний (імперативний) характер її виявляється в тому, що життя особистості невіддільне від моральних вимог суспільства, як і перспектива розвитку суспільства нерозривно пов'язана з активністю людей. Тому моральна регуляція відносин особистості та суспільства є їх внутрішнім рушієм розвитку, імпульсом людської діяльності.

Об'єкт моральної регуляції - поведінка особистості. Будь-які уявлення про обов'язковість, ідеали, нормативні настанови потребують ефективних механізмів впливу на людину і реалізації нею цих уявлень на практиці.

Поведінка людини постає як сукупність учинків особистості за відносно тривалий період у різноманітних умовах. Ці вчинки морально оцінюються, оскільки є найефективнішим показником морального стану, моральних якостей, мотивів поведінки людини. Регулятивна роль моралі, як і культури, виявляється у спрямуванні людини на здійснення таких учинків, основу яких становлять не кон'юнктурна зацікавленість та пошук користі, а творення Добра, Істини, Краси.

Моральна регуляція охоплює широке коло людських відносин, але основним її завданням є гармонізація інтересів особистості та суспільства. Ці взаємозумовлені, суперечливі інтереси утворюють специфічний "зріз" суспільного буття, який і є предметом морального віддзеркалення і регулювання. Потреба впорядкування особистих і суспільних інтересів імпліцитно присутня на всіх рівнях і у всіх формах моральної регуляції, виявляючись у специфічних для моралі оцінювальних та імперативно-нормативних формах. Імперативна (лат. іmperativus - владний) регуляція передбачає безумовний моральний наказ, притаманний розуму, що є вічним, незмінним і покладеним в основу моралі. Гармонійна єдність суспільних і особистісних інтересів - один із центральних принципів моралі.

Гуманістична концепція до розв'язання проблеми "суспільство - колектив - особистість" заперечує ідею абсолютизації підпорядкованості особистості колективу, суспільству, яка була домінантною в системі морального виховання минулого. Згідно з цією концепцією не є продуктивною і думка про необмежений, безумовний пріоритет особистості стосовно колективу. У такому аспекті розглядають питання морального виховання представники деяких сучасних педагогічних напрямів, зокрема особистісно орієнтованого. У взаємодії "індивід - суспільство" слід зважати на вимоги категорії "міра", яка унеможливлює однобічність, абсолютизацію явищ і в етиці відіграє роль норми. її застосування сприятиме розв'язанню проблеми співвідношення обов'язку особистості перед колективом і колективу перед особистістю, дасть змогу визначати взаємний "моральний поріг" вимог, оцінок, цінностей.

Гуманістичних позицій у взаємодії "індивід - суспільство" дотримувався у своїй педагогічній теорії і практиці український педагог Антон Макаренко (1888-1939). Він збагатив педагогічну логіку; теорії про шкільний колектив та його організацію, педагогіку прямої й паралельної дії, індивідуальний підхід до вихованців, індивідуальну роботу і спілкування з ними, трудове виховання, виховання в грі, організацію позанавчальної й позашкільної діяльності; фізичну культуру і спорт; естетичне виховання й культуру поведінки; свідому дисципліну вихованців та ін. Особливого значення А. Макаренко надав питанням морального виховання, гуманізації й регуляції міжособистісних відносин.

Мораль здійснює регулятивну функцію на основі усвідомленого і добровільного прийняття та дотримання людьми відповідних принципів і норм, а також примусового характеру сили громадської думки. Виконання кожною особистістю моральних вимог контролюється всіма людьми. Причому авторитет тієї чи тієї людини в питаннях моралі не пов'язаний із її посадою, реальною владою або становищем у суспільстві, оскільки він є духовною цінністю. Духовний авторитет залежить від того, наскільки правильно людина розуміє зміст моральних вимог і виконує їх. Контроль за дотриманням моральних вимог, що ставляться до людей, здійснюється засобами духовного впливу - через почуття обов'язку, честі, відповідальності, совісті тощо, які кожна людина незалежно від посади має усвідомити і зробити мотивами своєї поведінки, постійно оцінюючи власні вчинки.

Соціальна регуляція моралі поширюється на членів суспільства будь-яких соціального стану, професії, характеру, переконань, рівня знань тощо. Існування і вплив моралі об'єктивні: вона існує для членів суспільства з народження як умова соціального життя. Моральні регуляція, санкція як факт діють незалежно від того, чи дотримується індивід моральних настанов, робить це свідомо чи стихійно.

У кожній сфері буття, кожному соціальному інституті моральна регуляція виявляється специфічно. Для педагога проблема моральної регуляції має передусім практичне значення, оскільки як керівник учнівського, студентського колективу він повинен не лише бути зразком моральної поведінки, а й виховувати високі моральні якості в учнів, студентів, уміло керувати їх моральним станом.

Моральна регуляція в умовах педагогічної діяльності дає змогу розкрити її "інструментарій". До нього зараховують моральні ідеали, моральні норми, моральні принципи, громадську думку, моральний авторитет учителя та ін.

Моральні ідеали не вміщують безпосередньо вираженої імперативної сили, тому не належать до нормативного аспекту і моральної свідомості. З нормами моралі вони пов'язані лише ідеєю обов'язку, тобто можливістю доведення норми, що існує, до досконалості. Моральні ідеали - це бажане майбутнє, вони віддзеркалюють динамічний аспект дійсності, потреби в моральному прогресі. У них представлена не часткова модель поведінки, як у моральних нормах, а цілісний образ особистості, її сутність. В. Сухомлинський зазначав: "Я вбачаю одно з найважливіших виховних завдань школи у тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя... Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань".

Основним елементом у реалізації регулятивної функції моралі є моральні норми, у яких виражені моральні вимоги суспільства, держави, колективу. Вони охоплюють сферу моральної необхідності, мають імперативний характер (як і інші соціальні норми) і визначають основні моральні обов'язки педагога стосовно вихованців.

Моральна регуляція педагогічної діяльності здійснюється завдяки специфічній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми-рамки і норми-зразки:

1. Норми-заборони. Вони обмежують деякі моральні прояви і не дають змоги педагогові принижувати гідність вихованця, ставитися до нього лише як до об'єкта виховання тощо. Проте іноді педагог не усвідомлює моральних заборон і вони не переходять у його внутрішні переконання. Тоді він стає нестримним у своїх діях і здатним на аморальні вчинки. А. Макаренко зазначав, що людина без "гальма " - зіпсована машина, вона більше підвладна дії різноманітних вад: недобросовісно виконує свій професійний обов'язок, порушує дисципліну, пасивна в суспільному житті тощо.

2. Норми-рамки. Вони визначають межі допустимої вільної дії педагога і містять збуджувальну силу активної діяльності. Якщо норми-заборони виконують примусову функцію, то норми-рамки, як правило, - спонукальну функцію обов'язку. Норми-рамки (будь чесний, справедливий, шануй гідність учнів, не чини зла тощо) переважно втілені в моральних заповідях, кодексах, статутах навчальних закладів тощо. Вони виникають як вияв соціальної потреби щодо впорядкованості поведінки людей у різних сферах суспільного й особистого життя. Розвиток і зміна суспільних відносин неодмінно призводять до сутнісних змін у моральному досвіді людей, який піддається критичному переосмисленню, зумовлюючи "злам" старих норм-рамок і заміну їх новими, причому не завжди гуманнішими і прогресивнішими. Сучасне суспільне становище, позначене комерціалізацією освіти, культури, зумовило прагматизм педагогічної діяльності вчителя.

3. Норми-зразки. Вони не виконують примусової функції, а їх збуджувальна сила спирається на авторитет суспільної думки і самосвідомість, моральний позитивний вибір суб'єкта моральних відносин. Вони є своєрідною моделлю майбутньої поведінки, постаючи спочатку у формі ідеалів, а потім набуваючи практичного характеру. Утілення норми-зразка у практичну норму поведінки стає кінцевою метою моральної регуляції.

Моральні норми не єдиний елемент реалізації регулятивної функції. Із ними пов'язані моральні принципи, громадська думка, авторитет, традиції, звичаї та ін. У сукупності вони становлять своєрідну програмувальну, мотивувальну і санкціонувальну "конструкцію" в механізмі моральної регуляції.