Розділ «ТЕМА 2. СТРУКТУРА БЮДЖЕТУ ДЕРЖАВИ ЯК ОБ'ЄКТА УПРАВЛІННЯ»

Більшість вітчизняних економістів трактує бюджетне фінансування як безповоротне і безоплатне виділення грошових коштів відповідним суб'єктам з бюджету, з метою повноцінного функціонування держави і задоволення суспільних потреб.

Рис. 2.6. Взаємозв'язок джерел, форм і методів фінансування видатків бюджету

Основним методом фінансування видатків бюджету є кошторисне фінансування. За радянських часів кошторисне фінансування – надання грошових коштів з Державного бюджету для покриття видатків установ невиробничої сфери, які, як правило, не мають власних доходів. Це визначення було актуальним тоді, коли кошторисне фінансування забезпечувалося повністю за рахунок бюджетних коштів, Однак в умовах становлення ринкових відносин подібний підхід у трактуванні змісту цього поняття є звуженим і не відповідає вимогам сучасності.

У сучасній літературі з теорії фінансів і бюджету кошторисне фінансування визначається як найпоширеніша форма виділення бюджетних коштів установам соціально-культурної сфери, оборони та управління у межах їхніх кошторисів. З наведеного визначення видно, що кошторисне фінансування розглядається як форма, за якою кошти виділяються з бюджету на основі фінансового плану установи. Як відомо, форма – це зовнішній бік чого-небудь, що не завжди відображає суть справи; шаблон, за допомогою якого предметам надають певного вигляду, певних обрисів.

На думку В. Опаріна під кошторисним фінансуванням вважається виділення коштів на утримання закладів, установ та організацій, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документа – кошторису. У даному формулюванні автор свідомо не акцентує уваги на джерелах, за рахунок яких відбувається виділення коштів для виконання певних цілей. Очевидно він вважає, що кошторисне фінансування може здійснюватися не лише за рахунок бюджету, а й за рахунок інших коштів, а головною умовою повинна бути лише наявність фінансового документа, як кошторис. Цей підхід є об'єктивнішим щодо сучасних реалій, оскільки на основі нього можна вважати, що кошторисне фінансування здійснюється не тільки за рахунок бюджетних коштів, а на основі поєднання різних джерел фінансування, включаючи бюджет.

У вітчизняних наукових джерелах наявні визначення кошторисного фінансування не завжди формально відповідають нормам чинного бюджетного законодавства, яке передбачає, щоб власні надходження бюджетних установ соціального захисту населення повинні зараховуватися до спеціального фонду бюджету і використовуватися як бюджетні асигнування.

Бюджетне інвестування – це надання бюджетних коштів на інвестиційну та інноваційну діяльність. В сучасних умовах цю форму потрібно використовувати в першу чергу у розвитку економіки і за їх допомогою нарощувати потужність матеріально-технічної бази у галузях економіки, соціальної сфери, оборони тощо.

Надання державних трансфертів мають сприяти виконанню загальнодержавних програм і надання державного субсидіювання і державної допомоги населенню. Державні трансферти – це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу.

Згідно з Бюджетним кодексом України, державні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основне завдання трансфертів полягає у вирішенні проблем незбалансованості, що виникають внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатками та податкоспроможністю. Джерелами виплат державних трансфертів здебільшого є відрахування частини надходжень від одного або кількох податків або щорічні асигнування з відповідного бюджету, що в наш час є найпоширенішим і не дає змоги надавати трансферти на розвиток економіки. У даний час державні трансферти у більшості випадків спрямовуються на покриття дефіциту доходів для виконання власних і делегованих функцій місцевих органів влади та самоврядування, що в основному надаються у вигляді дотацій вирівнювання. Трансфертна політика, яка спрямована на виконання інвестиційних проектів є досить несуттєвою, трансферти, які надаються місцевим бюджетам в даний час не спрямовані на забезпечення економічного розвитку регіонів.

2.6. Бюджетний дефіцит, його причини, наслідки, мета, джерела покриття

Особливістю управління бюджетним дефіцитом є те, що воно полягає у визначенні його оптимальної величини. В свою чергу, він є наслідком кризових процесів в економіці держави, нестачі фінансових ресурсів в країні, сприяє збільшенню інфляції і державного боргу.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною, що свідчить про незбалансованість бюджету, а це в свою чергу – нестача бюджетних коштів для фінансування потреб держави у плановому році.

Дефіцит бюджету за сутністю відображає об'єктивні економічні відносини між учасниками суспільного виробництва щодо додаткової мобілізації доходів для використання бюджетних коштів згідно з функціями держави. Бюджетний дефіцит виступає в двох формах: активна і пасивна (рис. 2.7).

Таким чином, бюджетний дефіцит є одним із макроекономічних показників, який характеризує економічний розвиток країни, її стійкість, економічну безпеку, та визначає його роль у системі державного регулювання.

Рис. 2.7. Економічна сутність бюджетного дефіциту

Важливе значення в ефективності та дієвості системи формування та фінансування бюджетного дефіциту займає забезпечення правової бази для визначення джерел його покриття. Усю правову базу можна умовно поділити на такі групи:

1) Група законодавчо-правових актів, які визначають загальні тенденції формування бюджетного дефіциту, його критичні розміри відповідно до економічного розвитку країни.

2) Закони, постанови, які регулюють структуру, порядок, умови, терміни, види, бюджетного дефіциту, тобто визначають порядок його формування і фінансування.

3) Правові акти, які регулюють питання залучення ресурсів із внутрішніх фінансових ринків для покриття бюджетного дефіциту з метою стимулювання і розвитку виробничо-господарської діяльності.

4) Правові акти, що регулюють питання залучення ресурсів із внутрішніх фінансових ринків, тобто отримання кредитних ресурсів зі світового ринку позикових капіталів для фінансування державних програм. Значна частина правової бази, яка стосується цієї проблеми, охоплює безпосередньо угоди між урядами іноземних держав, міжнародними фінансово-кредитними організаціями та Україною щодо надання позик. Цей складник містить правову базу, яка регулює питання, пов'язані з отриманням, використанням ресурсів, сплатою доходів і погашенням заборгованості, і визначається відповідно до законодавчої бази країни-кредитора та країни-боржника.