Розділ «4. Україна в сучасному геоекономічному просторі»

Наступально й агресивно поводяться, реагуючи на експансію США, народи, які сповідують іслам. Саме відродження ісламського фундаменталізму було безпосередньою реакцією на поразку країн ісламу у сферах економіки й добробуту. Причини цієї поразки також пов'язані з культурою, адже ортодоксальний іслам стримує розвиток ринкових відносин, що виражається у регулюванні релігійними приписами всіх сфер громадського і приватного життя мирянина. Причиною поразки в очах віруючих стають не релігійні приписи (вони для них священні), а головна цитадель "невірних" - євроатлантичний Захід. І боротьба із Заходом продовжується вже не з економічних проблем, а на ґрунті обстоювання культурних цінностей і традицій1. Саме на ціннісній основі виник радикальний всесвітній рух "Новий халіфат", який кинув виклик цінностям і нормам життя країн Заходу. Внаслідок цього виклику зросла популярність цінностей ісламу.

Причинами привабливості ісламу є відсутність серед мусульманського населення західного утилітаризму, який відчужує й роз'єднує людей, традиційна турбота про ближнього3, щирість і глибина людських відносин, шанування духовності, надійність і стабільність сформованих традицій. Експерти Національного розвідувального центру США прогнозують, що до 2020 р. у Європі й Америці, тобто за межами Близького Сходу, політичний іслам збереже привабливість для мусульман-емігрантів, які болісно реагують на західну культуру як ворожу; можливе посилення ісламського екстремізму, а масові ісламські рухи (типу Аль-Каїди) зіллються з місцевими сепаратистськими; антиамериканськими у майбутньому стануть не тільки країни Близького Сходу, а й Латинської Америки. Крім того, можливе масове переселення в США й країни ЄС знедолених жителів азійських, африканських і латиноамериканських країн. Немає сумнівів, що всі ці зміни, які дискредитують статус

Заходу, спричинені не стільки економічними факторами, скільки ціннісним протистоянням, спровокованим Сполученими Штатами, які нині претендують на роль ідеологічного й політичного жандарма.

Зміни, які відбуваються у глобалістській моделі, свідчать про неминучість відновлення парадигми прогресу. Найважливіше полягає у тому, що перехід глобальних пріоритетів у зону впливу азійців може виявитися рятівним для планети щодо економії ресурсів, які вичерпуються, і запобігання екологічній катастрофі.

Країнам Сходу властиві гармонійні відносини із природою і помірність у споживанні завдяки духовності, а прискорювачем заміни західної парадигми прогресу є та обставина, що Захід з його споживчою експансією втрачає здатність поліпшити життя у світі.

Оновлений прогрес розширить та розблокує схему нинішнього розуміння демократії як феномена суто західного, причому зміни можуть стосуватися і західної демократії, що стає вразливою. Конфлікт з приводу карикатур на мусульманські святині показав, що Захід (у таких випадках) опиняється перед вибором між урізуванням свободи й ескалацією конфлікту на релігійному ґрунті. Надалі демократія західного типу може не витримати величезних потоків мігрантів у США та країни Євросоюзу. Іслам може навіть зруйнувати демократичні цінності у межах Євросоюзу, що буде викликом для західної моделі демократії. Тут виникає демографічна небезпека, оскільки іслам закликає приборкати американський експансіонізм, згубний для людства; для мусульман бойовий заклик ісламу виглядає майже імперативом.

Євроатлантична демократія за загальнолюдськими критеріями - найрозвинутіша, але важливими є можливості адаптації певного цивілізаційного типу до певної моделі демократії. Західну демократію обирає успішне Й благополучне суспільство. Навіть американська демократія, доки суспільство не досягло стадії благополуччя, мала значні недоліки: рабство, яке у XX ст. скрізь було викоренене, крім США; нетерпиме ставлення до негрів до 30-х років XX ст. У незрілих суспільствах штучне насадження демократії західного типу призводить до негативних наслідків. Наприклад, суспільства із племінними традиціями в Африці внаслідок вестернізації зазнали тотальної корупції і багатомільйонних жертв.

Одним із варіантів розвитку є реалізація самобутніх проектів і моделей демократизації в Індії та Китаї. Індія й зараз до демократії адаптована (якщо розглядати це питання із загальнолюдських позицій), а Китай може винайти азійський шлях до демократії, який синтезує і східні, і західні цінності. Демократизація у незахідних країнах може сприяти і впровадженню демократичних західних цінностей, але за умови ненав'язливості, поетапності та адаптування їх до специфіки традицій країни незахідної цивілізації.

Процеси ціннісної конкуренції, яка розгортається на глобальному рівні, впливають і на Україну. У момент розпаду СРСР вона була технологічно передовою країною, а зараз істотно відстала навіть від таких раніше слабких країн, як Польща, Словаччина та Румунія.

Захід зацікавлений у руйнуванні радянського науково-технічного потенціалу, який здебільшого був представлений військово-промисловим комплексом. Крім того, Захід обстоював свою монополію на прогрес, тому Україна отримувала свідомо спрямовані на деіндустріалізацію рекомендації, яких, наприклад, Китай і країни Центрально-Східної Європи не прийняли. Поінформованість уряду України про небезпеку "шокової" моделі не перешкодила впровадженню цієї згубної програми під впливом МВФ та Заходу. Хибні теорії, за якими ринок мав саморегулюватися, а державне регулювання потрібно було згортати, прийняли до виконання. Уряд не взяв до уваги, що безпланова економіка в сучасному світі - це нонсенс. Так, у провідних країнах Європи (Швеції, Данії та ін.) через державні інститути проходить більше 50% ВВП, оскільки сам ринок, особливо в перехідних економіках, не може досягти успіху без сприяння держави. У США державною контрактною системою охоплено приблизно 90% номенклатури товарів і послуг у національній економіці. Держзамовлення щорічно досягають 1,5-1,7 трлн доларів США, або 20% сукупного портфеля замовлень промисловості. У виконанні замовлень щорічно беруть участь 15-17% населення США; блок замовлень обслуговують 1,5 млн компаній-субпідрядників і приблизно 300 тис. генпідрядників.

Реформування економіки, що призвело до периферизації України, примітивізації і деградації економіки, вплинуло на важливі сфери життя суспільства. Збут за безцінь за кордон світових досягнень науки й технологічного прогресу, шокуюча деіндустріалізація, вимирання й запустіння села, деградація висококваліфікованих інженерно-конструкторських і наукових кадрів, примітивізація культури- це прояви регресії, яка охопила соціальні процеси. Децильний коефіцієнт, тобто частка 10% найбагатших і 10% найбідніших в Україні становить 29 разів, тоді як у Чехії - 5,2 раза, Японії - 4,5 раза, Німеччині - 7,2 раза. Політолог Центру Карнегі А. Ослунд зазначив, що це "транзит колись високо розвинутої країни в середньовіччя"2.

Водночас із реверсними трансформаціями в Україні припинили розробляти проекти на довгострокову перспективу, а відраховують час лише за циклічними подіями року (збирання урожаю, прийняття бюджету, підготовка до зимового сезону та ін.).

Загальним наслідком цього став занепад духовності, млявість творчої енергії, демографічна катастрофа і масовий відтік із країни енергійної й талановитої молоді. Очікуваним у цій ситуації виявився зафіксований соціологами пригнічений настрій жителів України. Так, 80% населення України відчуває підвищену тривогу й незадоволеність тим, що відбувається у країні. За підсумками опитування Ю. Левади в СНД, жителі України виявилися найбільшими песимістами. В Україні 2% заявили, що вони будуть жити значно краще, 12% - трохи краще; у Казахстані ці показники становили відповідно 11% і 39%; у Білорусі - 3% і 24%; у Росії - 3% і 19%1.

Основні ознаки поведінкових стереотипів і факторів розвитку успішних східних і західних країн багато в чому схожі. Майже неможливо знайти у світі успішну країну, яка б у період стартового розвитку не опиралася на аскетизм (або вкрай помірне споживання) всіх верств населення (наприклад, країни післявоєнної Західної Європи, Японія, Південна Корея, Китай). Населення країн, які досягли успіху, дотримувалися раціонального типу поведінки, дбайливо ставилися до спадщини минулого, були прихильниками науково-технічного прогресу, а також довгострокового стратегічного планування й проектування. У всіх випадках в успішних економіках, особливо посттоталітарних, саме на старті підвищеною була роль держави. Причини цього полягають у неповноцінності нового ринку, необхідності компенсації регулятивного вакууму сильною державою й відсутності стабільного законодавства. У післявоєнній Європі і американо орієнтованій Азії ідеальним вважали м'який авторитарний режим. Прихильники ринку Дж. Сорос, 3. Бжезинський і Г. Кіссінжер зазначали, що у посттоталітарних країнах спочатку має бути сформований повноцінний ринок і лише потім-демократія (а не навпаки, як в Україні). Переконаний прихильник капіталізму Ф. Фукуяма неодноразово наголошував, що в перехідних економіках, коли пріоритетним є економічне зростання, авторитарні режими спочатку переважають2.

Україна від авторитаризму відмовилася відразу, а до ліберальної демократії, тобто влади закону, - навіть не наблизилася. Тому економічне зростання і в найуспішніші періоди (2003-2004) залишається неповноцінним: за найвищих темпів розвитку через низьку технологічність і деградацію виробництва Україна відстає за критеріями успішності від розвиненіших країн, навіть якщо їхній темп розвитку у 2-3 рази нижчий.

Отже, причина не реалізації закономірностей розвитку в Україні полягає у поведінковому стереотипі, основаному на непродуктивних, збиткових цінностях. Ірраціональність, властива східним слов'янам, іноді набуває гротескних форм. Як нація гедонічна, українці не будуть "затягувати пояс" в ім'я кращого майбутнього. Звідси інтуїтивна ворожість (і верхів, і низів) до вибудовування довгострокових пріоритетів і науково-технічного прогресу, ефект якого досягається з часом.

Причини невдач України полягають не лише у схильності до ірраціоналізму й гедонізму, їх витоки - складна поведінка, яка відображає глибинні шари етногенезу, а також реакцію на зміну координат унаслідок розпаду СРСР. Нав'язаний радянською системою культ прогресу перетворився на культ скатертини-самобранки: спочатку у вигляді диво-ринку, а потім - надій на негайний вступ до ЄС. Пошук власного шляху розвитку прихильники ідеї утриманства називали "винайденням велосипеда", забуваючи, що кожна із країн, яка домоглася реформаторського успіху, а тим більше економічного дива, неодмінно винаходила свій, адаптований до ситуації, а то Й новий "реформаторський велосипед".

Характерною ознакою поведінкового стереотипу українців стала віра в міфи. Тому у народі швидко поширювалися думки про те, що українці - це чистокровні європейці, тріумф наш неминучий, що блокувало енергію творення, тобто "працювало" на утриманство.

За культу утриманства, коли Україна відмовилася від прогресу, найголовнішим змістом буття стало споживання, орієнтоване на розкрадання. Про всенародний характер цих процесів свідчить те, що поряд із корупційними діями масово поширилось побутове "розкуркулювання" країни.

Отже, поведінковий стереотип українців не може забезпечити економіці країни глобальну конкурентоспроможність. Тим більше, що до всіх негативних факторів, які знижують ціннісну енергетику, додався розкол країни на