Розділ «4. Україна в сучасному геоекономічному просторі»

В епоху, що передує глобалізації, цінності були замкнуті в національно-державній оболонці, а цінності незахідних світів ще не встигли проявитися після колоніальної залежності чи переживали посткомуністичний синдром.

Глобалізація вже на перших етапах дала імпульс для змагання економікам різних цивілізаційних світів на ціннісній основі. Так, Японія, Південна Корея та інші азійські країни економічного дива одразу виявили свій творчий потенціал, закладений у цінностях їхніх культур. Однак перекроювання світогосподарського простору на ціннісній основі на стадії ранньої глобалізації не відбулося. Захід беззастережно домінував, і здавалося, що так буде завжди, адже західні (євроатлантичні) цінності в умовах ранньої глобалізації перемагали за критеріями раціоналізму і силою мотивацій. Крім того, США і країни Західної Європи успішно демонстрували свою динаміку. Однак зміни під впливом глобалізації відбувалися стрімко.

В останні роки прискорено формувалися передумови виникнення нової моделі глобалізації: створювалися умови, через які, по-перше, ціннісна конкуренція (цінності культури) повноцінно вступила у свої права і, по-друге, співвідношення переваг і слабкостей ціннісних факторів глобальної конкуренції змінювалося не на користь Заходу.

Майбутнє країн і цивілізацій вирішують фактори технологічні, однак Китай, який технологічно відстає від США та країн Європи, швидко розвивається і скоро досягне їх рівня. Цей парадокс зумовили не матеріальні підстави, а азійські культурні цінності, інтелектуальні технології та культ енергії духу, адже людина - також елемент продуктивних сил. Культивування цінностей, збагачених змістом буття, і розкутості духу відсталих азійських країн, значний занепад цінностей Заходу визначають зміну парадигми конкурентоспроможності на користь конфуціансько-буддистської Азії. Отже, прогрес Китаю та Індії зумовили насамперед духовні, а не матеріальні фактори.

Під впливом глобалізації у Китаї відбувся синтез різних цінностей, що забезпечує ефект синергії. Відроджений у країні буддизм поєднав цінності конфуціанства з буддистською етикою, високою духовністю й шануванням природного середовища. Даосизм регенерував почуття комічності і зумовлював пошуки "третього шляху", рудименти ідеології комунізму сприяли вихованню довгострокової орієнтації на прогрес.

Духовними (ціннісними) факторами, що визначають сучасний успіх Китаю, є традиції конфуціанства: культ чесного чиновництва, шанування знань і держави; своєрідний китайський раціоналізм, що відрізняється від західного гнучкістю, м'якістю і винахідливістю; неймовірна працьовитість; поступовість і спадкоємність навіть у часи змін, яких, до речі, китайці завжди бояться; здатність знаходити у складних і навіть програшних ситуаціях "третій шлях" (наприклад, планомірна підготовка із кращої молоді суб'єктів ринку, поєднання ринкових сил із регулюючою роллю компартії, реалізація проекту приєднання Гонконгу на основі моделі "одна країна - дві системи") та ін.

Конфуціанські цінності існували ще у давньому світі, проте вражаючий розвиток країни на їхній основі спостерігається в історії Китаю майже вперше. Цей феномен не наслідок збігу у країні сприятливих обставин, а результат накладання на ці обставини оновленої глобалізації. Китай раніше потерпав від закритості й ізольованості, а глобалізація адаптувала інтелектуальні й інституціональні конфуціанські технології до відкритості. Тепер успіху сприяє й те, що нинішня глобалізація, на відміну від ранньої, поступово перестає бути західно центричною і підконтрольною Заходу. Ця нова обставина впливає на країни з перехідними економіками подвійно: сильні й енергійні незахідні країни одержують шанс швидко прогресувати, а слабкі опиняються на узбіччі.

Джерелом підвищеної конкурентоспроможності є не цінності самі по собі, а їхня гарантія на краще майбутнє. Позитивно позначилася на розвитку й традиційна для конфуціанства культура селекції державних діячів. До влади в Китаї один за одним приходили сильні характером, блискуче підготовлені патріоти-лідери світового класу.

Емансипація і різке посилення впливу ціннісних факторів конкуренції не тільки забезпечили Китаю стабільне, у т. ч. інноваційне, зростання, а й дали змогу перенаправляти діяльність прозахідних організацій (МВФ, СОТ) на свою користь. Завдяки фінансовій залежності Китай змусив працювати США на себе, при цьому без поступок зі своєї сторони.

Конкурентоспроможність є відносним поняттям. Щодо азійських країн-лідерів вона зростає сама по собі (тобто абсолютно) і порівняно з країнами Заходу, що занепадають.

Захід за показниками економічного розвитку і зараз здається недосяжним. Однак деградація великих культур і великих суспільств відбувається не тоді, коли вони переживають катастрофи і обстоюють себе у боротьбі, а коли досягають піку благополуччя і слави. Наприклад, Давній Рим, Давня Греція, Візантія, Оттоманська імперія були зруйновані з цих причин.

Нині "випробування комфортом" й імперським всевладдям переживає Захід, зокрема США. Це відбувається в епоху, коли західні традиції й вірування відмирають і їх замінюють формалізовані правила. Зміцнюють духовні цінності, а отже - і суспільство, фундаментальні традиції, засновані на віруваннях. І коли Захід, презентуючи традиційну для нього демократію, занадто покладається на владу закону, він нівелює ту обставину, що для найважливіших сфер життя ці закони не є вирішальними. Вони продукують необмежену свободу, а змістовна наповнюваність життєдіяльності в умовах свободи - це прерогатива цінностей, похідних від релігійних та інших традицій, які виходять за межі демократії і які зараз на Заході занепадають.

Традиції незахідного світу переважають формалізовані правила, які штучно нав'язували. Формальні правила залишилися там, де вони об'єдналися з традиціями.

Країни євроатлантизму залишаються прикладом для наслідування у правилах, які безпосередньо формуються у межах ринкових відносин під впливом етики лібералізму: чесність в угодах, обов'язковість та ін. Однак ринок через ажіотаж прибутковості підриває релігійну пуританську основу життя Заходу, а перемога західних цінностей і міць духу визначає завжди не стільки ринок, скільки протестантські традиції, тобто релігія. Ринок, культивуючи всевладдя грошей, сприяє формуванню негативного (спекулятивного, ажіотажного та ін.) поведінкового стереотипу. Це проявлялося в Америці від початку, оскільки у ній найбільш розвинутий лібералізм. Так, соціолог А. Токвіль щодо ситуації в США у XIX ст. зазначав: "Перше, що вражає спостерігача, - це велика кількість людей... невпинно прагнучих до дрібних задоволень, якими вони перенасичують своє життя... кожний з них далекий від всіх інших... Він існує лише в собі і для себе самого. Владу влаштовує, що люди насолоджуються життям, - аби тільки вони не думали ні про що, крім цих насолод". Тобто Токвіль ще за міцних цінностей протестантизму, які забезпечували успіх і суворість моралі, дійшов висновку, що приватний характер життя може призвести до занепаду моральних зв'язків.

Нині відбулося не ослаблення, а патологічне переродження цінностей євро атлантизму, що зумовлює небезпечну для країни всебічну деградацію. Так, західний раціоналізм перетворюється на банальний утилітаризм, за яким сенс життя полягає в гонитві за грошима й ажіотажному споживанні, які призводять до бездуховності і морального переродження, у т. ч. психічного неблагополуччя (стреси, спустошеність, почуття самотності й туги). Культ поведінкового розкріпачення, потурання прагненню до насолод фатально позначилися на основних цінностях, у т. ч. на родині. Стало звичайним, що родина будується не на обов'язку та любові, а на розрахунку, і члени родини ставляться до неї як до акціонерного товариства, що приносить вигоди. Типовим є відчуження від усього, що вимагає "жертв", це вважають ірраціональним. Зворотною стороною такого підходу стала типова для США відчуженість дітей від батьків. Наслідками егоїстичного гедонізму є показники розпаду родин, які зростають, і такі соціальні патології, як масове споживання наркотиків, збільшення кількості нетрадиційних шлюбів та ін.

Ціннісне переродження світу євро атлантизму не вплинуло на конкурентоспроможність західних країн і компаній на світовій арені. Корпорації США посилили зовнішньоекономічну експансію, щоб компенсувати позиції і вигоди, котрі почали втрачати. Новий (після "холодної війни") економічний експансіонізм започаткував Клінтон, проголосивши завдання домогтися світового сприяння успіхам США. До цього спричинилися розпад СРСР і перетворення світу на однополюсний. Економічній експансії підпорядковувалось усе різноманіття інструментів та інститутів зовнішньоекономічного регулювання. Такі впливові організації, як МВФ, СОТ і Світовий банк, не просто посилили вигідну США політику відкритості, а й удосконалили свій однобічний (на користь США) експансіоністський економічний інструментарій. Використовуючи концепцію т. зв. Вашингтонського консенсусу, США заволодівали ресурсами та капіталом із слаборозвинутих країн "третього світу", країн з перехідною економікою, колишніх республік СРСР. У підсумку процес поділу країн на багатих та бідних поляризувався, що підтвердилось під час зіставлення показників ВВП на душу населення 20% населення високо розвинутих країн і 20% мешканців країн, що є найвідсталішими. Якщо в 1960 р. це співвідношення було 1:30, то в 1990 р. - 1:60, а в 1999 р. - 1:90. Водночас руйнівна сила ажіотажного американського споживання позначилася вже у світових межах. Так, з ефектом прискорення стало руйнуватися природне середовище, загрожуючи світовою екологічною катастрофою.

Здійснюючи зовнішньоекономічну експансію, США іноді натрапляли на перешкоди, які полягали в опорі окремих країн їхній політиці. Оскільки здатність до такого опору закладено у традиціях і цінностях культури, то наймогутнішою зброєю крім постачання дешевих товарів, які знищують місцеве виробництво, і підкупу еліти є вестернізація, тобто прилучення народів незахідних країн до цінностей західної культури. В епоху інформатизації до цього інструментарію додалося вміле оброблення свідомості аборигенів маніпулятивними технологіями.

Вестернізація та маніпулятивна інформатизація на новому етапі глобалізації розв'язували не тільки тактичні завдання, а й завдання довгострокові, тобто стратегічні, адже йшлося про домінування на століття і тотальне оволодіння ресурсами планети, що стрімко вичерпуються. Для розв'язання цих завдань Захід почав реалізовувати в планетарному масштабі проект уніфікації соціальних регуляторів і культурних ціннісних основ життя усіх суспільств незалежно від цивілізаційної специфіки певної країни. Західні цінності стали позиціювати як загальнолюдські, не звертаючи уваги на сформований спосіб життя, який влаштовує народ; традиції, що пережили (на відміну від західних!) тисячоліття; недостатній для воцаріння демократії західного типу ступінь економічної Й соціальної зрілості. Витонченим способом вестернізації стало не стільки насильство, скільки нав'язування думки, що життя поза цінностями, принесеними Заходом, не тільки вбоге, а й ганебне; що людина (або народ), яка пручається цим змінам, - ретроград. І. Дзюба нав'язування Заходом свого способу життя назвав "вищим примусовим заходом, коли опір стає не тільки безглуздим, а й аморальним, майже злочинним"1.

У поєднанні з безпрецедентним інформаційним домінуванням Захід надав майже невідворотний характер процесу нав'язування своїх цінностей.

Механізм опору експансії США в кожному успішному випадку мав чітко виражений культурно-ціннісний характер. Китай, пручаючись і переходячи в наступ, діяв відповідно до традицій. Він не стільки перемагав, скільки перегравав Захід, однак, перегравши, робив усе можливе, щоб переможений не втратив "обличчя".