Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Століття насадження конфуціанства були настільки ж важливими для підйому Китаю та інших держав Східної Азії з економікою, яка швидко зростає, як протестантизм у підйомі капіталізму для Заходу. Таке порівняння є умовним, проте воно дає змогу зрозуміти роль конфуціанства в житті китайців.

Особливість китайської ментальності полягає в тому, що у китайців процес мислення образний, а не абстрактно-понятійний, як у людей Заходу. Це принципово важливо. Діалектичний шлях пізнання в китайців відбувається не від живого споглядання до абстрактного мислення і практики, а за формулою: від живого споглядання до конкретного мислення, а від нього до практики без фази абстрактного мислення. Звідси вражаючі практичність, матеріалізм, конкретно-раціональний підхід китайців до будь-якої справи.

До XVI ст. за рівнем ВВП на душу населення і технологіями Китай або випереджав інші цивілізації, або не відставав від них. З моменту промислової революції Захід утвердив своє лідерство у світі. Нині Китай знову перетворюється на одного зі світових лідерів, вибудовуючи відносини з іншими державами та тлі процесів глобалізації.

Успіх китайських реформ

Економічні успіхи Китаю стали можливими насамперед завдяки відродженню мотивації до праці мільйонів людей. Розпочавши реформу із села, де мешкало 90% населення Китаю, китайський лідер Ден Сяопін заручився їх підтримкою. Перенесення ним уваги з ідеології на реформування економіки, підвищення життєвого рівня народу обумовило його концепцію "глобальної реформи", суть якої становив курс на соціалістичну модернізацію і відкритість зовнішньому світові.

Китай потребував інвестицій і нових технологій. Політика відкритості мала на меті поступово розв'язати ці завдання. Починаючи з 1980 p., у приморських районах Китаю було створено 5 спеціальних економічних районів. У 1984 р. статусу "відкритих" набули ще 14 приморських міст. З часом утворилася "приморська смуга відкритості", до якої почав надходити спочатку капітал китайців-емігрантів, а потім, коли з'явилася впевненість у надійності та високій прибутковості капіталовкладень, і західний капітал. Було сформовано необхідну законодавчу базу, фінансову і промислову інфраструктури, ефективно діючі адміністративні установи. За 1979-2004 pp. Китай отримав 743,6 млрд доларів США іноземного капіталу, з яких 560,4 млрд доларів США становили прямі іноземні інвестиції. Серед інвесторів були бізнесмени і компанії 170 країн.

Секрет успіху реформ полягає в комплексі підходів до реформування, основними з яких є такі:

1) вироблення власного шляху залежно від конкретних реалій кожної країни. Не варто механічно копіювати чужий досвід. Реформи не можуть бути проведені моментально (Китай не застосовував "шокової терапії" і тотальної приватизації);

2) врахування гармонійної єдності і масштабів реформування, темпів розвитку і міри навантаження на суспільство, прагнення до прогресу при збереженні стабільності. Важливими є питання про зв'язки між реформою, розвитком і стабільністю. Реформа - рушійна сила розвитку, розвиток - ціль реформи, стабільність - основна передумова реформи і розвитку;

3) одночасне здійснення економічної і політичної реформ. Однак темпи політичної реформи порівняно з економічними перетвореннями мають бути значно нижчими;

4) виявлення ролі ринкових механізмів для забезпечення динамічності економічного розвитку країни, поліпшення якості макрорегулювання (Китай намагається розвивати переваги ринкової економіки і звести нанівець її витрати);

5) приділення основної уваги науці й освіті для того, щоб домогтися прориву в науці і стати світовим науково-технічним лідером;

6) збереження національної самобутності, боротьба з корупцією і злочинністю.

Перспективність китайської моделі реформ забезпечується її відповідністю сучасним прогресивним тенденціям розвитку світової економіки. їх сутність полягає у відмові від орієнтації на цінності споживчого суспільства. Укорінення ринкових відносин на національному ґрунті Китаю передбачає їх узгодження із принципами конфуціанської етики, коли досягнення особистого успіху й вигоди поєднується з інтересами процвітання батьківщини і зміцнення престижу своєї нації, пошуком гармонійного співіснування традицій і модернізації, особистої і суспільної вигоди.

За 27 років реформ Китай збільшив економічний потенціал більше ніж в 11 разів. За розміром ВВП він поступається лише США, Японії та Німеччині, випередивши Велику Британію, Францію, Італію і Канаду. За той самий час зовнішньоторговельний обіг КНР зріс більше ніж у 70 разів за середнього темпу зростання 16% щорічно. Розширився внутрішній ринок за рахунок збільшення купівельної спроможності китайців. Кількість людей, які жили в умовах бідності, зменшилася з 250 до 26 млн. Підвищився матеріальний рівень, і народ почав витрачати більше.

Китай щорічно імпортує товарів на суму 0,5 трлн доларів США, на нього припадає половина експорту сусідніх країн. Це означає, що Китай вже став "локомотивом" сталого зростання економіки регіону.

За 2000-2020 рр. керівництво Китаю планує збільшити ВВП країни в 4 рази. Розмір ВВП на душу населення сягне 3000 доларів США. Китайські фахівці вважають, що так само, як XIX ст. було століттям Великої Британії, XX ст. - США, XXI ст. буде століттям Китаю.

На шляху від регіонального до світового лідерства

Швидкий розвиток Китаю почався наприкінці 70-х років XX ст. За цей час ВВП країни зростав у середньому на 9,3% щорічно - з 147,3 млрд доларів США в 1978 р. до 1,7 трлн у 2004 р. Частка Китаю у світовій економіці збільшилася з менше ніж 1% до 4%. Рівень бідності знизився з 30% до 3%. Отже, в соціально-економічному житті Китаю досягнуто істотного прогресу завдяки реформам і відкритості зовнішньому світові. Особливою є роль Китаю, який називають "світовою фабрикою", на світовому споживчому ринку. Відповідно до статистики, за два десятиліття недорогі товари китайського виробництва дали змогу американським споживачам заощадити 100 млрд доларів США на покупках. Китай замість США став першим за обсягом експортним ринком Республіки Корея, Японії, Сінгапуру та інших азійських країн. Китай сьогодні зацікавлений у мирі, стабільності і співробітництві, необхідних для економічного будівництва.

Економічні успіхи Китаю стали можливими значною мірою завдяки його ефективному зовнішньополітичному курсу. КНР прагне мати дружні відносини з усіма країнами, перш за все з тими, що розвиваються. Найбільше уваги у Китаї приділяють сусіднім країнам.