Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

У відповідь на твердження П. Кругмана, що саме чиказька модель спричинилася до глобальної фінансової кризи та перспективи переростання ц у світову депресію реального сектору економіки, прихильники неоліберальної догми посилаються на неминучість циклічних спадів незалежно від форми ринку. Однак формування моделі Фрідмана почалося з бажання заперечити первинний концепт Кейнса про позитивний вплив бюджетного дефіциту на відродження попиту в умовах рецесії. Фрідман і його партнери вбачали у кейнсіанстві загрозу політичного тоталітаризму. Проти опонентів чиказької моделі свідчить ніким не заперечена теза Фрідмана про те, що інфляція і безробіття можуть бути в тандемі, а уряд друкуванням надмірної кількості грошей лише спонукатиме інфляційні процеси.

Західні державні діячі у кризових умовах схилялися до нарощування регулятивних повноважень держави. Вже у новітні часи такий підхід був масштабно і активно застосований японцями, які у 90-ті роки XX ст. витратили величезні кошти на стимулювання, що призвело до втрати Японією лідерства в економічному поступі та процвітанні.

Із загостренням кризи восени 2008 р. новий курс Рузвельта був узятий на озброєння саме політичною силою великого бізнесу, якою вважають республіканську партію. Зокрема, федеральні власті і лобісти ще у вересні 2008 року реалізували ретрокейнсіанство у вигляді Закону 7110 про створення робочих місць і зменшення безробіття.

Закономірно, що обраний у листопаді 2008 року президент-демократ Б. Обама проголосив намір запровадити пакет стимулювання у розмірі від 500 млрд до 1 трлн доларів США. Його план передбачав фінансування таких інфраструктурних проектів, як телефонні вишки, школи, дороги, лінії електропередач, електростанції, резервуари питної води, млини, склади тощо, що було зумовлено не тільки їх неналежним станом, а й можливістю у такий спосіб підвищити рівень зайнятості та наростити попит. Залізничні, будівельні, телефонні та інші компанії намагалися лобіювати такі проекти. При цьому вони активно посилалися саме на П. Кругмана, який доводить, що фіскальна експансія забезпечить майбутній розвиток через державні інвестиції в будівництво доріг, ремонт мостів і розвиток нових технологій. Це, за його словами, зробить націю багатою на тривалий період.

Порівняльне дослідження, здійснене аналітиками американського фонду "Спадщина", засвідчує переважно зворотний ефект цих проектів у минулому. Принаймні в такий спосіб не вдавалося уникнути головного - циклічних криз, тривалість яких не залежить від заходів держави. Більше того, досвід показав, що інфраструктурні проекти, які реалізовувалися на засадах бюджетного фінансування, мали низьку ефективність, оскільки місцеві органи влади стежили за створенням робочих місць, а не за якістю об'єктів.

Загалом, без урахування системного характеру нинішньої глобальної фінансової кризи, а також без усвідомлення неможливості визначити тривалість чергового кризового циклу видаються ілюзіями всі пропоновані шляхи недопущення великої і тривалої депресії.

Отже, активний економічний дискурс щодо шляхів подолання нинішньої глобальної фінансової кризи та недопущення світової економічної депресії наразі не виробив практичних дієвих пропозицій. Науковий пошук триває, а від нової адміністрації США можна очікувати антикризових заходів на основі концептуальної суміші кейнсіанства і неолібералізму. Спеціалісти фонду "Спадщина" дедалі менше сподіваються, що нова адміністрація використає їхні підходи і не допустить розбазарювання коштів платників податків, а натомість ініціює радикальне реформування національної системи регулювання фінансових операцій.

Незважаючи на світову економічну кризу американська економіка, за рейтингом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, посідає перше місце. У доповіді також зазначено, що США зберігає лідерство у продуктивності праці. Поспішними є висновки про те, що США назавжди поступилися Китаєві лідерством в обсягах виробництва. Адже, за оцінками Світового банку, із 56 трлн доларів США вартості глобального ВВП у 2007 р. 14 трлн припадає на Сполучені Штати, а на частку китайської економіки - трохи більше 3 трлн. Якщо зважити на те, що за кількістю населення Китай перевищує США більш ніж у 4 рази, то цей показник набуває ще важливішого значення. Обсяг американського експорту не менший за обсяг китайського і також сягає 1 трлн доларів США. У 2007 р. в американську економіку було інвестовано 2 трлн доларів США, що свідчить про її стратегічну привабливість.

У публікаціях американських дослідників наведено порівняльні дані американської і російської економік. Один із аргументів на користь США трапляється особливо часто: економіка Росії, розташованої в 11-ти часових поясах, у 2007 р. дорівнювала економіці штату Техас за інтегрованими показниками.

Ураховуючи те, що через споживчий ринок формується понад дві третини ВВП, Обама змушений в умовах економічно! рецесії знаходити засоби для фіскального стимулювання соціальних програм і модифікації ситуації на фондовому ринку.

У геополітичному вимірі існують такі причинно-наслідкові зв'язки для прогнозного оцінювання:

1. Світ загалом оптимістично зустрів обрання нового президента США. "Обамоманія" набула справді глобального характеру унаслідок сподівань на позитивні зміни. Це стосується ЄС, який вбачає у зміні влади в СІЛА можливість недопущення другої "холодної війни", Азії, яка прагне фінансової стабільності, та Латинської Америки, спрямованої на остаточне подолання кризи зовнішньої заборгованості. Особливі сподівання на Б. Обаму покладають у зосередженій на боротьбі з бідністю Африці. Єдина держава, керівництво якої заздалегідь доволі насторожено і навіть критично оцінило перемогу Обами, - це Російська Федерація. Продовживши антиамериканську риторику, розпочату В. Путіним у лютому 2007 року у Відні на глобальному форумі з безпеки, Д. Медведев не дав жодної підстави сподіватися на готовність Кремля до пошуку консенсусу у відносинах з Білим домом. Історичний досвід дає підстави стверджувати про вкрай високий ступінь загроз для людства від жорсткого нагнітання відносин між великими державами. Позиція Кремля може стати доволі складною перешкодою у спробах адміністрації Б. Обами реалізувати обіцяний під час президентської кампанії курс на стабільність і мир на глобальному рівні. Під час розв'язання деяких проблем вирішальною стане здатність нового президента консолідувати відносини в євроатлантичній спільноті.

2. Намагання Обами консолідувати європейців на протидію російським геополітичним планам не підтримують у Німеччині, де при владі після вересневих виборів 2009 року залишилася А. Меркель. Залежність цієї країни від російських енергетичних поставок є значною, але навряд чи вирішальною. Слід враховувати позицію правлячої в Німеччині коаліції та загальні настрої німецьких громадян, які не хочуть другої "холодної війни". Офіційна позиція Берліна ґрунтується на контраверсійній відмові від "дратування" Росії. Німецьке керівництво може її змінити у разі переходу Москви до практичного формування регіонального полюса під власним керівництвом на всьому пострадянському просторі. Особливо реальною така зміна є за умови наступу Кремля на прибалтійські держави і Польщу, що чітко заперечує президент Медведєв.

3. Важко буде реалізувати таку складову зовнішньополітичної платформи Обами, заявлену під час передвиборної кампанії, як жорстке впровадження демократизаційної Ідеї у спільну міжнародну стратегію західних демократій. Гальмування у світі поступу демократичних політичних систем останнім часом дедалі більше непокоїть переважно Сполучені Штати. Прагматична Європа у цьому сенсі вочевидь займає значно обережнішу позицію.

4. Президент Обама обіцяв протягом 16 місяців вивести американський контингент з Іраку, де він не має наміру залишати наземні війська на постійних засадах. Це може відчинити двері для іранських радикалів. Адже до першочергових безпекових пріоритетів нинішнього іранського режиму належить стримування Іраку або й домінування у цій державі, з якою Іран неодноразово вів тривалі війни. Якщо війська Сполучених Штатів хоча б частково залишаться в Іраку, іранці змушені будуть погодитися на його нейтральний статус. Виведення військ США щонайменше зумовить намагання Ірану створити в Іраку політичний режим, який перебуватиме під впливом (рану.. Ізраїльтяни, йорданці й, можливо, турки також спробують "натиснути" на Обаму, аби змусити його відмовитися від виведення американського контингенту з Іраку (для Ізраїлю іранський режим у перспективі може стати безпосереднім ворогом). Протистояти спільній позиції таких союзників, як Ізраїль і Саудівська Аравія, Обамі буде важко. У цій ситуації обіцяні Обамою переговори з Іраном взагалі набудуть критичного значення для нового президента. Залишивши частину збройного контингенту в Іраку, Обама наштовхнеться на нерозуміння у власному політичному таборі. Рішення про переговори з Іраном зазнає опору з боку консерваторів та потужної критики зовнішньої політики нової адміністрації. Адже для політиків у демократичних державах, у т. ч. у США, виборні кампанії ніколи не завершуються. Впливатиме на політичну перспективу Обами здатність виконати передвиборні обіцянки зосередитись на розв'язанні афганської проблеми.

5. Ключовим питанням геополітики нової адміністрації США стане Афганістан. Обамі доведеться звертатися до європейських союзників за масштабною підтримкою і допомогою. Однак з огляду на те, що глобальна фінансова криза негативно позначається на реальному секторі національних економік Європи та ЄС як цілісності, європейські керівники можуть постати перед потребою скорочення, а не розширення свого контингенту та Його фінансування з метою економії.

6. Додатковими аспектами можуть стати проблеми у відносинах з державами Південної Америки, які дедалі помітніше відмовляються від економічної політики за рецептами МВФ. Водночас на "користь" Обамі можуть спрацювати найрадикальніші анти американісти та анти-глобалісти, активізація яких у складній фінансовій ситуації у світі спроможна негайно консолідувати відносини США з Європою, а можливо, і з Росією. Загалом зовнішня політика адміністрації Б. Обами буде сконцентрована на питаннях багатосторонності та відродження ефективної дипломатії. Економічні, а не політичні пріоритети збережуться у відносинах з азійськими державами, економіки яких активно розвиваються.

Новий американський президент за певних умов може стати ініціатором фундаментального глобального конфлікту внаслідок одностороннього підходу до врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, продовження воєнних операцій в Іраку та Афганістані, безпосередніх дій з попередження розроблення ядерної зброї Іраном, подальшого розширення програм протиракетної оборони, втягування нових незалежних держав пострадянського простору в НАТО тощо.

Рішення, які прийматиме адміністрація Обами в українському напрямі, залежатимуть від рішень і дій Києва більшою мірою, ніж від стратегічних міркувань. США потрібна демократична, економічно стабільна Україна, зорієнтована на європейські критерії розвитку.

Під час оцінювання перспектив української політики США не слід приписувати американцям русофобії. Адже насправді новітня історія свідчить, що американська держава та її влада не прагнули розпаду СРСР. Зокрема, адміністрація Дж. Буша-старшого вже після прийняття Акта про державну незалежність України докладала максимум зусиль для збереження цілісності "демократизованого" Радянського Союзу. Для цього М. Горбачову пропонували інвестиції США в деградовану тотальним дефіцитом товарів і послуг радянську економіку. Сьогодні і в найближчій перспективі пріоритетом для Білого дому залишатиметься налагодження прагматичних і навіть партнерських відносин з Росією, до якої у Б. Обами немає жодних претензій, окрім однієї: відмови від ідеї диктату на пострадянському просторі.