Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Розвиток китайської економіки залежить від доступу до світових енергоресурсів. За прогнозами експертів, із 50 видів сировинних ресурсів, які є на території КНР, через 20 років залишиться максимум 6. Саме тому КНР відповідно до власних стратегічних завдань, за принципом взаємної зацікавленості установлює міцні і довгострокові відносини з африканськими країнами, прагне до домінування в Центральній Азії і будує дружні відносини з Росією.

Прикладом такої моделі міжнародної співпраці є відносини Китаю з країнами Латинської Америки. Наприкінці 2005 р. з аргентинським урядом було підписано договір про інвестування Китаєм в економіку Аргентини 20 млрд доларів США, основна частина яких спрямована на транспортну промисловість, комунікації, зв'язок і нафтогазодобувну сферу. КНР зацікавлена в участі своїх компаній у спільних проектах з видобування нафти і газу на морському шельфі, модернізації залізничної системи і запуску аргентинського супутника зв'язку. Значну увагу Китай приділяє Венесуелі як постачальнику нафти. Крім того, китайським лідерам імпонує антиамериканська налаштованість еліти цієї країни. Китай пообіцяв Аргентині, Кубі, Венесуелі, Бразилії та іншим країнам Латинської Америки інвестувати в їхню економіку 100 млрд доларів США до 2020 р. Левова частка цих грошей розрахована на розвиток енергетики.

Китай - найбільший імпортер нафти після США. За даними ОПЕК, споживання китайською економікою нафти становить приблизно 5 млн барелів на день і до 2015 р. досягне 11 млн, з яких 7,5 доведеться імпортувати. Тому, за прогнозами енергетиків, стратегія світової нафтової індустрії в XXI ст. буде залежати насамперед від зростання споживання енергії в КНР. Причому важливою особливістю енергетики Китаю є використання всіх можливих видів палива, у т. ч. відходів сільського господарства й лісозаготівлі.

Основу китайської енергетики становить вугілля. Країна посідає перше місце за його видобутком у світі. Основні споживачі вугілля в країні -легка і харчова промисловість.

Його також традиційно застосовують для опалення житлових приміщень, незважаючи на те що вугілля сильно забруднює атмосферу.

Для поліпшення екологічної ситуації Китай шукає, використовує, виробляє і рекомендує населенню інші, альтернативні, види палива. Так, наприклад, КНР належить провідне місце у світі з виробництва біометану. Цей газ ідеально підходить для застосування в побуті і виробляється на невеликих генераторах із сільськогосподарських і лісозаготівельних відходів.

Значну увагу китайський уряд приділяє проведенню міжнародних енергетичних виставок, мета яких - зацікавити і залучити на китайський ринок іноземні підприємства, що займаються енергетикою. Так, у 2003 р. велика англійська нафтова компанія British Petroleum підписала угоду про внесок у китайську економіку 5 млрд доларів США.

Нафту і газ до Китаю постачає і Росія. Наприкінці 2004 р. нафтова компанія "ЛУКОЙЛ" уклала договір з ВАТ "Російські залізниці" про транспортування до Китаю нафти й газу. "ЛУКОЙЛ" поставила в 2005 р. більше 3 млн т нафти в КНР. Отже, Китай, виражаючи свою готовність закуповувати енергоресурси, ще й створює конкуренцію між провідними зарубіжними компаніями.

У Китаї до 2020 р. планують побудувати 40 атомних електростанцій, більшість із яких буде розташовано на сході країни. Сумарна енергетична потужність атомних електростанцій країни до 2020 р. має досягти 40 млн кВт.

Для термінового розв'язання енергетичної проблеми Китай узяв у концесію нафтові родовища в Казахстані, Венесуелі, Судані, Ірані, Іраці, Перу й Азербайджані. Наприклад, у 2006 р. було відкрито нафтопровід Атасу - Алашанькру з Казахстану до КНР. Його довжина становить 962,2 км, проектна пропускна здатність - 20 млн т нафти на рік. Будівництво нафтопроводу здійснювалося в межах угоди про співробітництво в нафтогазовій галузі між урядами Казахстану й КНР. Загальна сума внесків у реалізацію цього проекту становить 800 млн доларів США, тривалість будівництва -10 місяців.

Усі витрати на будівництво нафтопроводу Атасу - Алашанькоу оплачував Китай, оскільки завдяки реалізації цього проекту йому вдалося розв'язати одразу кілька проблем: Китай отримав необхідне йому паливо; паралельно він має змогу розвивати суміжні галузі економіки; нафтогін сприятиме економічному підйому західних районів країни; створено нові робочі місця; з'явився стимул для підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Казахстан завдяки цій угоді крім доходів від постачання нафти знайшов альтернативного Росії й перспективного енергопартнера. Двосторонній товарообіг між Казахстаном і Китаєм досяг майже 5 млрд доларів США.

Китай розглядає Росію як найперспективнішого партнера в галузі енергетики.

Ажіотаж навколо активності Китаю на ринку нафти дав привід західним ЗМІ звинувачувати його у підвищенні цін на енергоресурси. Однак китайські чиновники стверджують, що імпортування Китаєм нафти не загрожує нафтовій безпеці світу. Навпаки, високі ціни на міжнародному нафтовому ринку негативно позначаються на китайській економіці, унаслідок чого відбулося гальмування її прискореного зростання. У 2004 р. темпи підвищення ВВП КНР сповільнилися на 0,9%, у 2005 р. високі ціни на нафту призвели до зростання індексу споживчих цін на 0,16% на промислову продукцію, індексу відпускних цін-на 1,45%. Через підвищення цін на нафту додаткові витрати Китаю на закупівлю в 2004 р. становили 8,28 млрд доларів США. Крім того, китайський імпорт нафти є незначною частиною світового обсягу торгівлі нею. У 2004 р. Китай імпортував 149,7 млн т нафти, тобто на країну припадало тільки 6,29% світового обсягу торгівлі нею.

Економіка Китаю прямо залежить від імпорту близькосхідної нафти, яку доставляють до нього на танкерах через Малаккську протоку. Аналітики китайського уряду вважають, що для встановлення контролю над цими "нафтовими воротами в Китай" США допомогли Сінгапуру, Малайзії та Індонезії створити спільний Центр безпеки Малаккської протоки, офіційною метою якого є боротьба з піратами.

Отже, Китай змушений для забезпечення потреби економіки в імпортних енергоносіях шукати шляхи доступу до альтернативних нафтових родовищ у Середній Азії і Росії. Так, між Китаєм і Узбекистаном укладено угоду про інвестиції на суму 1,5 млрд доларів США.

Успіхом нової китайської стратегії стала також декларація самміту ШОС з вимогою вивести з регіону американські військові бази. Союзником, що допоможе Китаю утвердитися на південних рубежах пострадянського простору, стала Росія, якій США протидіє в багатьох сферах.

Отже, успіх побудови "соціалізму з китайською специфікою" значною мірою залежить від ресурсів світової енергетичної системи і її здатності задовольнити потреби Китаю, що постійно зростають.

Китай на геополітичній арені світу

США вважають Китай серйозним конкурентом на світовій арені. На самміті в Сінгапурі з питань безпеки в Азії міністр оборони США проголосив, що підвищення Китаєм витрат на оборону, за розміром яких він вийшов на перше місце в Азії і третє у світі після США і Росії, є фактором занепокоєння, звернувши увагу на те, що збільшення військових витрат Китаю відбувається у той час, коли у військовому плані йому ніхто не загрожує.

В американському журналі "Атлантик" було надруковано статтю "Як ми будемо воювати з Китаєм", у якій стверджувалося, що континентальний Китай і Сполучені Штати уже ввійшли в перші стадії нової "холодної війни", яка у будь-який момент може перетворитися на "гарячу". Подібні заяви поширювали серед американського населення концепцію майбутньої "китайської погрози", за якої континентальний Китай є загрозою не тільки Тайваню і його сусідам, а й усьому світу.