Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Американський інтерес до України полягає в тому, щоб наша держава сама здійснила свій остаточний демократичний вибір і у такий спосіб перестала бути об'єктом зовнішнього протистояння. Теза професора 3. Бжезінського щодо цього звучить так: російський контроль над Україною відтворює Росію як неоімперію, а російсько-українське співробітництво на засадах взаємної вигоди належить до основних інтересів Сполучених Штатів. І все ж, вирішальний крок - за українською владою і політикумом, яким слід відмовитися від розігрування російської та американської карт, зайнявшись назрілими реформами.

Історичний досвід показує, що жодна з міжнародних систем, які ґрунтувалися на домінуванні однієї наддержави чи, навпаки, багатополюсному світі, основаному на силовому суперництві, не гарантувала ні стабільності, ні сталого миру. Доцільно зосередити інтелектуальні зусилля на виробленні такої версії міжнародної системи, яка б давала змогу уникати нових трагедій чи запобігати їм зусиллями світової спільноти націй. В основу такої системи слід покласти принцип рівного права для всіх учасників міжнародних відносин незалежно від статусу держави - велика, середня чи мала, ядерна чи без'ядерна, блокова чи позаблокова. Це можливо на таких засадах:

- зближення політичних систем з різними формами демократії на основі гармонії національних інтересів;

- заперечення політичного авторитаризму з одночасним розвитком організацій громадянського суспільства;

- радикальне реформування ООН та спеціалізованих фінансово-економічних і безпекових міжнародних структур з метою їх перетворення на координуючі органи глобального управління.

Позбутися відчуття ілюзорності при оцінюванні доцільності та можливості реформування можна шляхом узагальнення і усвідомлення загроз існуванню людства. Американська держава спроможна стати ініціатором перетворень хоча б тому, що у своїй передвиборній риториці Б. Обама демонстрував розуміння спільних руйнівних небезпек, що очікують землян у XXI ст. Нинішня хаотична міжнародна система, у якій відсутні елементи стаціонарності, має бути консолідована на основі перенесення основ суспільної демократії у міжнародні відносини, тобто верховенства міжнародного права.

3.2. Зони вільної торгівлі європейського союзу: можливості для України

Європейський Союз має піввіковий досвід розвитку вільної торгівлі. Римською угодою (1957) було передбачено створення Європейського економічного співтовариства, перехід до вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. У 1963 р. було підписано Анкарську угоду про вільну торгівлю з Туреччиною, у 1971 р. - з Мальтою, у 1973 р. - з Кіпром. Європейська економічна зона (1992) між ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄФТА) також ґрунтується на принципах вільного руху товарів і послуг. Цей механізм було закладено в 10 угодах ЄС із країнами Центральної Європи в 1993-1999 рр. Угодами 1995 р. з 12 середземноморськими країнами також передбачено створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) до 2010 р. У межах процесу стабілізації та асоціації між ЄС та балканськими країнами на початку XXI ст. було запропоновано Автономні торговельні заходи, що передбачали взаємне відкриття ринків, а згодом підписано угоди з Боснією, Герцеговиною, Хорватією, Македонією, Албанією, Сербією, Чорногорією. Було укладено угоди про вільну торгівлю з Південною Африкою (1999), Мексикою (2000) та Чилі (2003).

Можливість створення зон вільної торгівлі передбачена в угодах ЄС про партнерство та співробітництво (УПС) з окремими країнами СНД. Планується розширення вільної торгівлі в межах угод про економічне партнерство, проводяться відповідні переговори з митними союзами - Меркосур, Радою співробітництва держав Перської затоки тощо.

Теоретично ЗВТ передбачає скасування мит та кількісних обмежень на всі товари у взаємній торгівлі, а також лібералізацію торгівлі послугами. Однак на практиці, як правило, сторони, що створюють ЗВТ, на початковому етапі запроваджують певні обмеження. Не є винятком і ЄС. Участь ЄС у формуванні зон вільної торгівлі дає змогу визначити основні особливості його політики в цій сфері:

1. Збереження суттєвих обмежень для продукції сільського господарства при розширенні доступу до внутрішнього ринку промислових товарів виробників інших країн. Якщо простий середній імпортний тариф ЄС у 2005 р. становив лише 5,4%, то максимальні значення для окремих товарів тваринництва сягали 219%, молочних продуктів- 264%, фруктів, овочів, рослин - 199%, круп - 139%, цукру та кондитерських виробів - 134%, напоїв і тютюнових виробів - 208%. Необмежений доступ до внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції країни Центральної Європи отримали лише після вступу до ЄС. Можна передбачити, що і для України, за умови переходу до режиму вільної торгівлі з ЄС, доступ до його внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції буде проблематичним.

2. Широке використання принципу асиметрії у взаємному відкритті ринків. Особливо це стосується менш розвинутих країн. Як правило, ЄС насамперед ліквідує мито на імпортну промислову продукцію і погоджується на його поетапне усунення у країнах-партнерах. Цей термін становить зазвичай 5-10 років.

Для України, з огляду на різницю в рівнях економічного розвитку та ступенях митного захисту, поступове відкриття внутрішнього ринку для промислової продукції ЄС може відбуватися поступово протягом 5 років, за окремими позиціями - й до 10 років. Водночас позиційний документ Європейської асоціації Businesseurope щодо ЗВТ з Україною закликає до скасування мит протягом короткого періоду часу на симетричній основі.

3. Проведення активної торговельної політики міжрегіонального співробітництва у формах вільної торгівлі. Однак ЄС визначає такі основні вимоги до рівня регіональної інтеграції, необхідні для переговорів зі створення ЗВТ на міжрегіональному рівні:

-діюча інституційна структура регіонального угруповання, яка передбачає ефективні механізми реалізації регіональних проектів і виконання рішень, у т. ч. інструменти вирішення спорів;

- створення митного союзу відповідно до ст. XXIV ГАТТ/СОТ, у т. ч. єдиного зовнішнього тарифу, митної адміністрації, спільної торговельної політики;

- зменшення нетарифних бар'єрів у внутрірегіональній торгівлі, зокрема у сфері технічних вимог і стандартів, санітарних та фітосанітарних аспектів, а також сприятливі регіональні регуляторні режими у сферах послуг та інвестицій.

4. Обережне ставлення до появи митних союзів серед країн-сусідів. Пропозиції створення митних союзів Чехії і Словаччини, західно балканських країн підтримувалися свого часу, оскільки країни-партнери ставили за мету у такий спосіб підготуватися до вступу до ЄС. Водночас резолюція Європейського парламенту від 19 листопада 2003 року прямо вказує на те, що заплановане створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) (у складі Білорусі, Казахстану, Росії та України) може погіршити подальшу співпрацю між ЄС та Україною. У посланні Європейської комісії від 12 травня 2004 року "Європейська політика сусідства" в розділі "Регіональне співробітництво" зазначено, що транскордонному співробітництву можуть сприяти лише Рада Європи, Балтійська Рада, Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва, Пакт Стабільності разом з Єврорегіонами. ЄС не ставить за мету створення нових структур та організацій, а виступає за використання вже існуючих можливостей.

У вересні 2003 року Генеральний директорат з питань торгівлі Європейської комісії підготував документ з назвою "Реакція на проект Угоди про формування Єдиного економічного простору Росії, України, Білорусі та Казахстану". У ньому наголошено, що, якщо ЄЕП залишиться на етапі ЗВТ, то змін у торговельній політиці ЄС щодо України не відбудеться; якщо ЄЕП вийде на етап митного союзу, від України зажадають виплати компенсацій членам СОТ, у т. ч. ЄС, оскільки зобов'язання України стосовно двостороннього доступу до ринків значно перевищують зобов'язання інших трьох країн, зокрема Росії. Крім того, під сумнів буде поставлене майбутнє переговорів про ЗВТ. Тому створення зони вільної торгівлі з ЄС фактично унеможливлює участь України в митних союзах ЄЕП та ЄврАзЕС.

5. Пряма залежність глибини зони вільної торгівлі від рівня політичної взаємодії та інтеграції ЄС і країн-партнерів. Найглибшу зону вільної торгівлі ЄС пропонує країнам-кандидатам на вступ до ЄС, а також країнам Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Так, у 2002 р. Європейська комісія запропонувала у відносинах з країнами-кандидатами використовувати т. зв. комунітарні (спільні для країн ЄС) правила регулювання конкуренції замість антидемпінгового регулювання за правилами СОТ.