Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Китайський досвід показав, що поступовість переходу до ринкової системи і пом'якшення соціальних наслідків економічних реформ дає змогу послабити чи навіть ліквідувати анти ринкові настрої серед населення.

Високим темпам економічного зростання КНР сприяли певні економічні фактори, зокрема такі:

- перебування КНР на етапі індустріалізації, завдяки якій потенціал екстенсивного зростання ще не вичерпаний. Країна досягла високих показників валового виробництва, а показники ВВП на душу населення залишаються на низькому рівні. Для їхнього підвищення необхідне економічне зростання;

- зниження частки аграрного сектору у ВВП. Поступово скорочується питома вага зайнятих у сільському господарстві працівників і збільшується в інших секторах народного господарства. Міграція робочої сили з нединамічного сектору в галузі з вищою віддачею сприяє прискоренню темпів економічного зростання;

- зменшення військового навантаження китайської економіки протягом періоду реформування. Це звільняє ресурси для розвитку цивільних галузей;

- збереження в руках уряду командних важелів макроекономічного державного регулювання, що дає змогу уряду вчасно змінювати курс реформ, оперативно реагувати на проблеми.

У керівних документах Комуністичної партії Китаю зазначено, що необхідним є науковий розвиток Китаю, слід більше уваги приділити координуванню розвитку економіки і суспільства, прискоренню розвитку соціальної сфери, встановленню рівності в суспільстві, щоб усі громадяни змогли скористатися досягненнями реформ.

Спостерігається нова для Китаю тенденція не тільки брати зарубіжні інвестиції, а й бути інвестором за кордоном. За повідомленням газети "Цзинцзи жибао" ("Економічна газета"), у 2005 р. обсяг прямих інвестицій китайських підприємств у зарубіжних країнах досяг 6,92 млрд доларів США, 1067 вітчизняних підприємств створили чи одержали дозвіл на створення за кордоном філій,, що на 28,7% більше порівняно з попереднім роком.

До кінця 2005 р. сукупний обсяг прямих інвестицій китайських підприємств за кордоном досяг 51,7 млрд доларів США, доходи від виконання підрядних робіт і надання робочої сили -135,8 млрд і 35,6 млрд доларів США відповідно.

Азія - найбільший ринок для китайських підприємств, що реалізують стратегію виходу за межі Китаю. На неї припадає 60% загального обсягу зарубіжних інвестицій, 42% обсягу будівельно-підрядних робіт і 54% обсягу трудових послуг країни.

Отже, під час перебудування економічної структури Китай опанував основні засоби політики державного регулювання і навіть досяг значних успіхів у її проведенні, проте накопиченого досвіду недостатньо. Існує безліч проблем, розв'язати які Китаю доведеться на наступному етапі розвитку.

Китай після приєднання до СОТ

Вступ КНР до СОТ у 2001 р. був важливим і логічним кроком на шляху модернізації країни. Йому передували проголошення політики відкритості і успіх у залученні іноземних інвестицій. Складність і тривалість шляху до цього вступу обумовлені унікальністю економічних процесів, що відбувалися в країні, переходом від адміністративно-командних методів керування економікою до ринкових зі збереженням стратегічного планування. Провідні китайські економісти вважають, що у перспективі економіка КНР має бути більш подібною до економік передових країн з "економікою знань" і високоінтелектуальними виробництвами.

На перший погляд здається, що економіка Китаю розвивається за моделлю "азійських тигрів": приблизно 40% ВВП становить експорт. Однак уважніше дослідження економіки свідчить, що це не так. Зовнішньоекономічний сектор економіки фрагментарно пов'язаний із загальним народногосподарським комплексом, тому що експортно-орієнтовані підприємства розміщені на приморському узбережжі, у спеціальних економічних районах. Приблизно половину експорту виробляють підприємства з іноземним капіталом. Тут Китай успішно послуговувався світовим досвідом у пошуку оптимальних форм і методів участі у міжнародному поділі праці і використанні експортноорієнтованої моделі задля розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Китай скористався такими вигідними для себе чинниками, як конкурентоспроможність, низька собівартість, розумний протекціонізм для опанування світових ринків з окремих видів продукції. Йому вдалося поступово та обережно реалізувати модель часткової інтеграції національної економіки у світове господарство. Китай розпочав з прискореного розвитку трудомістких виробництв (легка, харчова, хімічна, фармацевтична промисловість), а вже з часом перейшов на науко - і техномістку промисловість (верстати, обладнання, автомобілі).

Основним елементом зовнішньоекономічних зв'язків КНР залишається зовнішня торгівля. За період 1978- 2003 рр. її обсяг збільшився у 41 раз, у т. ч. експорт - у 45, імпорт - у 38 разів. Таке швидке зростання забезпечувалось тим, що на внутрішньому ринку товари, призначені на експорт, купували за завищеними цінами, а на зовнішньому продавали за заниженими. В умовах відсутності справжнього ринкового ціноутворення і широкої практики дотацій з боку держави до експортних цін зовнішня торгівля на рівні підприємств була збитковою, але на макрорівні ситуація різнилася. Це досягалося шляхом ефективного використання зарубіжних технологій і обладнання, сплаченими податками у держбюджет і стимулюванням за рахунок отриманих коштів розвитку всієї національної економіки.

Після вступу до СОТ зовнішня торгівля КНР швидко розвивалася. Так, у 2002 р. ЇЇ показники зросли на 22%, у 2003 - на 37%. Основною причиною став значний попит на телекомунікаційну продукцію та побутову електроніку китайського виробництва у США і країнах Південно-східної Азії. Цьому також сприяла реформа адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Багато підприємств отримали право самостійно, без зайвих бюрократичних перешкод займатися цією справою. Поліпшилася якість товарів. Частка готової продукції збільшилася до 90%, тобто Китай перетворився на могутню торгову державу.

Лібералізація допуску іноземного капіталу після вступу до СОТ спричинила нову хвилю залучення ПП (прямих іноземних інвестицій). У положенні КНР щодо галузевого регулювання залучення іноземних інвестицій, що набуло чинності 1 квітня 2002 року, кількість галузей, відкритих для іноземних інвесторів, збільшено зі 186 до 262, відповідно кількість галузей, заборонених для іноземних капіталовкладників, зменшено зі 112 до 75 (серед них - оборонна промисловість, зв'язок, ЗМІ, теле- і кіноіндустрія).

Водночас відповідно до умов СОТ Китай розширив доступ іноземців до банківської і страхової справи, транспорту, аудиту, консалтингу, туризму, надання юридичних послуг. Заохочується залучення ПП до сфер, пов'язаних із високими технологіями (біоінженерія, нові матеріали, енергозбереження, охорона навколишнього середовища). Результатом такого курсу став вихід на китайський ринок транснаціональних корпорацій, що становлять зараз приблизно 30% підприємств з іноземним капіталом.

Лібералізації торгівлі в Китаї передував довгий період втілення в життя стратегії економічного зростання. В останніх документах Світового банку визнано, що успіху в глобальній економіці досягли країни, які не дотримувалися умов МВФ і Світового банку. Якщо раніше найважливішим фактором у досягненні економічних успіхів при інтеграції у світову економіку вважали лібералізацію режиму торгівлі, то досвід не лише Китаю, а і його азійських сусідів свідчить, що швидка лібералізація торгівлі не є чинником, що сприяє економічному зростанню і розширенню обсягів торгівлі на ранніх етапах реформ.

Енергетична проблема і шляхи її розв'язання