Розділ «14.6. Дефіцит бюджету і державний борг як складові бюджетних ризиків»

- формування різних структур запозичення в розрізі строків запозичень. Різне співвідношення між строками здійснюваних запозичень має своїми результатами зміни в графіку погашення державного боргу, а отже і зміни в рівнях ризику рефінансування. Слід брати до уваги також те, що короткі запозичення є дешевшими порівняно з довгими і генеруватимуть менші витрати на обслуговування державного боргу, однак містять у собі більші ризики рефінансування. Вплив запозичень з довгими термінами є, відповідно, протилежним. З метою уникнення піків боргового навантаження в майбутньому рішення про строки залучень відповідного обсягу коштів слід приймати на основі графіка погашення поточного державного боргу. Якщо поточний профіль погашення державного боргу не має значних пікових навантажень, нові державні запозичення слід здійснювати рівними сумами протягом усього періоду стратегії (бюджетного року чи періоду, що його перевищує);

- формування різних графіків запозичень із зазначенням відповідних сум і строків запозичення. Вибір між різними датами запозичень насамперед впливає на рівень обслуговування державного боргу через дію двох факторів: 1) чим пізніше здійснено запозичення, тим менші витрати на його обслуговування будуть здійснені у відповідному бюджетному періоді чи періоді стратегії, який перевищує бюджетний; 2) у зв'язку з тим, що процентні ставки протягом бюджетного періоду чи періоду стратегії, який перевищує бюджетний, змінюються, запозичення у різні дати передбачатимуть різні рівні витрат на обслуговування. Крім того, вибір між різними датами запозичень у взаємозв' язку з вибором між різними строками запозичень визначають суму державного боргу станом на певні дати в майбутньому. Разом з тим графік запозичень у розрізі сум та строків має вплив на рівень ризиків рефінансування через розподіл строків виконання зобов' язань з погашення державного боргу.

Під активним управлінням державним боргом розуміється проведення державою операцій, спрямованих на зменшення ризиків та/або отримання економії й не пов'язаних зі здійсненням державних запозичень та платежів з погашення і обслуговування державного боргу. Активне управління полягає у проведенні операцій з хеджування ризиків (що здійснюється за допомогою деривативів); зворотного викупу державних цінних паперів; їх дострокового погашення; обміну державних цінних паперів, які перебувають в обігу, на нові випуски; операцій зворотного РЕПО (придбання державних боргових цінних паперів з одночасним зобов' язанням щодо зворотного продажу (купівлі) таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду1).

Здійснення операцій деривативного характеру спрямоване на зменшення валютного і процентного ризиків; вони включають валютні і процентні свопи, форварди, ф'ючерси, опціони, кепи, флори та колари. Останнім часом як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, активно впроваджують і використовують практику управління борговими ризиками через деривативи: сво-пи, форварди і ф' ючерси. Зростає також активність використання кредитних деривативів як інфраструктурного елементу ринку, оскільки ці кредитні деривативи служать для хеджування кредитних ризиків кредиторів держави, а не кредитних ризиків самої держави.

Використання деривативів для зменшення ризиків пов' язане зі збільшенням витрат державного бюджету через необхідність сплати премії за участь в угоді, що загалом відповідає закономірності оберненого зв'язку між витратами і ризиком. Критерієм доцільності використання деривативних операцій, на думку вітчизняних науковців, є прийнятний рівень витрат бюджету на державний борг, що існуватимуть після використання деривативних операцій.

Підсумовуючи розгляд теоретичних та організаційних засад бюджетного ризик-менеджменту, зазначимо, що враховувати ризики бюджетних втрат необхідно не лише на всіх стадіях бюджетного процесу, а й під час проведення прозорої та виваженої бюджетно-податкової політики як дієвого інструменту соціально-економічного розвитку й забезпечення фінансової стійкості держави. Бюджетні ризики належать до основних чинників та загроз, що впливають на стан бюджетної і боргової безпеки країни, тобто на можливість бюджетної сфери забезпечити платоспроможність держави й ефективно використовувати бюджетні кошти в процесі виконання її функцій.

Основні індикатори, що характеризують сучасний стан боргової та бюджетної безпеки в Україні, наведені в табл. 14.17.

Таблиця 14.17

ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ БЮДЖЕТНОЇ ТА БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

В 2007-2011 рр.*

Закінчення табл. 14.17

Отже, бюджетна безпека держави обумовлюється розміром бюджету, рівнем перерозподілу ВВП через бюджет, розміром, характером і рівнем бюджетного дефіциту, методами й формами фінансування останнього, масштабами бюджетного фінансування, якістю бюджетного планування, своєчасністю та прозорістю виконання бюджету й рівнем бюджетної дисципліни. Рівень бюджетної безпеки держави є обернено пропорційним до величини бюджетного дефіциту. Боргова безпека країни визначається рівнем внутрішньої й зовнішньої заборгованості, достатнім для розв' язання нагальних соціально-економічних завдань, вартістю її обслуговування, ефективністю використання внутрішніх і зовнішніх запозичень, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи. При цьому дефіцит бюджету та державний борг є чи не найважливішими чинниками в системі загроз не лише бюджетній, а й фінансовій безпеці держави загалом.

Для досягнення справжньої бюджетної та боргової безпеки України необхідно запровадити ризик-менеджмент на кожній стадії бюджетного процесу; оптимізувати масштаби й напрями бюджетного фінансування та фінансування бюджетного дефіциту; управляти ризиками програмно-цільового бюджетування; формувати достатні бюджетні резерви; якісно поліпшити рівень бюджетної дисципліни, облік та контроль.