Розділ «7.4. Правові основи екологічного аудиту»

Підприємство повинно заздалегідь підготувати план дій для виконання рекомендацій аудиту. Для підготовки свого захисту з юридичної точки зору, необхідно мати письмовий план дій і документи, які підтверджують, що цей план був вчасно втілений.

Дуже важливо знати заздалегідь, яка інформація, що міститься у висновку аудиту, повинна бути обов'язково доведена до відома компетентних органів, а також яка відповідно до законів не підлягає розголошенню, але за різними мотивами може бути розкрита добровільно.

Екологічне законодавство, також як і екологічна ліцензія, видавана підприємству, можуть зобов'язати його розкрити дані, виявлені під час аудиторської перевірки. Екологічні норми дозволяють обкладати щоденним штрафом підприємство за порушення, що полягають в приховуванні інформації. Цей штраф є кумулятивним і вираховується з моменту здійснення порушення до його виправлення.

Особливості правового регулювання доступу до інформації в екологічній сфері

У ряді випадків інформація про стан навколишнього середовища і надзвичайні ситуації (особливо в частині заходів попередження надзвичайних ситуацій і охорони навколишнього середовища) на підприємстві тісно пов'язана з інформацією про діяльність підприємств, установ і організацій, які містить дані обмеженого доступу, що складають державну, військову, службову, комерційну, податкову й інші види таємниць. При зборі необхідної інформації про підприємство, що підлягає аудиту, можливі колізії норм законодавства, що установлює вимоги з охорони даних і про відкритий доступ до певної інформації. Особливо гостро ця колізія виявляється при забезпеченні ядерної і радіаційної безпеки, при здійсненні оборонної, військової, космічної діяльності, при знищенні хімічної і біологічної зброї.

Можливість екологічного аудитора одержувати інформацію про стан навколишнього середовища і забруднення, про ступінь небезпеки підприємства для навколишнього середовища і населення визначається його правами. Право на інформацію є одним з основних прав особистості.

Права громадян і організацій на одержання інформації в екологічній сфері забезпечуються шляхом:

o установлення відповідальності посадових осіб за приховування чи перекручування інформації;

o встановлення обов'язку організації, що експлуатує небезпечний виробничий об'єкт, надавати до органу виконавчої влади, спеціально уповноваженого в області промислової безпеки, чи до його територіальних органів інформацію про кількість аварій і інцидентів, причинах їхнього виникнення і вжиті заходи;

o встановлення обов'язковим для органів виконавчої влади в області гідротехнічних споруд інформувати населення про загрозу аварій на гідротехнічних спорудах, що можуть привести до виникнення надзвичайних ситуацій;

o виключення можливості приховування інформації про забруднення навколишнього природного середовища, про надзвичайні події і катастрофи, про стихійні лиха, про стан навколишнього природного середовища;

o створення переліку даних, що не можуть складати комерційну таємницю;

o створення переліку даних конфіденційного характеру, включаючи службову і комерційну таємницю;

o встановлення порядку доступу осіб, що мають подвійне громадянство, осіб без громадянства, а також осіб з числа іноземних громадян, емігрантів і реемігрантів до державної таємниці.

Незважаючи на зазначене, відомі випадки прийняття (під приводом збереження комерційної таємниці) керівництвом підприємств нормативних актів, що забороняють видавати інформацію про надзвичайні події на підприємстві, які складають загрозу для навколишнього середовища і населення. В такому випадку виникає проблема захисту прав громадян на одержання інформації про навколишнє середовище, забруднення, про можливі надзвичайні ситуації, що складають загрозу навколишньому середовищу і населенню. Можливості судового захисту зазначених прав громадян і організацій як частини їхніх екологічних прав досить повно викладені в спеціальних документах.

Екологічний аудитор як громадянин України є суб'єктом перерахованих вище прав. Реалізація їх націлена на забезпечення необхідних умов життєдіяльності (сприятливого навколишнього середовища) населення України. Однак проблематично їхнє використання для одержання інформації, необхідної (достатньої) для екологічного аудиту підприємства. Відносини, що виникають між замовником екологічного аудиту й аудитором, між органами влади, організаціями-власниками чи інформаційною продукцією й аудитором (який виступає як користувач інформації) - це відношення, властиві підприємницький діяльності, регульовані цивільним законодавством з урахуванням норм спеціальних правових нормативних актів. Положення про обсяг, форму і терміни представлення, вірогідності вихідної інформації для проведення екологічного аудиту підприємства, надання аудитору додаткової інформації в тому чи іншому вигляді (наприклад, інформації загального призначення чи спеціалізованої інформації), а також розрахунків за надання інших інформаційних послуг повинні бути включені в умови договору про проведення екологічного аудиту.

Необхідність вказаних рекомендацій підкреслюється принциповою особливістю екологічного аудиту підприємства в порівнянні з загальним аудитом. Нагадаємо, що однією з цілей екологічного аудиту (відповідно до договору про проведення екологічного аудита) може бути оцінка загрози підприємству, що підлягає екоаудиту, з боку інших підприємств, або забруднених природних об'єктів, негативний вплив яких на підприємство є можливим. Логічно допустити, що такою інформацією замовник екологічного аудиту й екологічний аудитор не володіють. У цьому випадку вони повинні вирішити питання надання необхідних їм інформаційних послуг, у тому числі, і їх оплату.

Розглянемо особливості доступу до інформації, необхідної для екологічного аудиту підприємства, обумовлені практикою міжнародних відносин і українським законодавством, що допускає обмеження в одержанні і використанні інформації.

Під час обговорення на Конференції міністрів навколишнього середовища Європи (м. Орхус, Данія, червень 1998 р.) керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації наголошувалось, що в такій інформації може бути відмовлено, коли вона торкається:

o конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади і конфіденційності розгляду питань, що стосуються міжнародних відносин і національної оборони;