Розділ «6.4. Розвиток та вдосконалення екологічної експертизи, міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи»

Розвиток та вдосконалення сучасної екологічної експертизи передбачається у таких напрямах.

1. Удосконалення законодавчого забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекоресурсів України.

2. Розширення інструктивно-методичної бази здійснення державної екологічної експертизи.

3. Методичне, фінансове, організаційне сприяння спеціалізованим організаціям у розробці державних будівельних норм України (ДБН) з питань складу і змісту розділів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) у проектно-планувальній документації, а також у підготовці посібника до діючих ДБН з питань складу і змісту матеріалів ОВНС у проектах.

4. Спрямування основної діяльності еколого-експертних підрозділів органів Мінекоресурсів України на оцінку документації щодо видів діяльності та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

5. Забезпечення підвищення наукової обґрунтованості, комплексності та об'єктивності висновків державної екологічної експертизи шляхом залучення органами Мінекоресурсів до еколого-експертних оцінок спеціалізованих наукових організацій та громадськості. Розв'язання екологічних проблем неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено:

o глобальним характером багатьох екологічних проблем;

o транскордонним характером забруднення;

o міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

o вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями;

o можливостями залучення іноземних інвестицій.

Україна є Стороною в понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угодах, пов'язаних з охороною довкілля. Виконання Україною зобов'язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів.

В перспективі важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

o співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього природного середовища, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРОООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);

o співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

o участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

o участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн "Великої сімки" (реалізація Плану підвищення безпеки об'єкта "Укриття", завершення будівництва нових атомних енергоблоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруднень повітряними та водними потоками тощо).

В 1999 році Україною ратифікована Конвенція про доступ громадськості до інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція орієнтована на суттєве розширення участі громадськості у прийнятті рішень в галузі довкілля, що передбачає гарантований доступ до екологічної інформації на стадіях розробки проектів діяльності, що може мати вплив на довкілля та здоров'я населення.