Розділ «3. Сполучник»

Сполучник - це службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення. За будовою сполучники поділяються на дві групи: невивідні (прості) і вивідні (складні та складені).

Невивідні (прості) - це найдавніші за походженням сполучники, які не утворені від інших слів і тому не розкладаються на частини. Пишуться вони разом: і, ні, але, бо, то, та, чи.

Вивідні (складні й складені) - це сполучники пізнішого часу, утворені від інших сполучників, займенників, прислівників, дієслів і часток; складні сполучники виникли внаслідок поєднання в одному слові двох частин мови: аби (а+би), зате (за+те), проте (про+те), щоб (що+б), якби (як+би), якщо (як+що), якже (як+же); складені сполучники виникли внаслідок поєднання відмінкових форм займенника той або інших повнозначних частин мови із сполучниками що, щоб та прислівником як: тому що, від того що, через те що, для того щоб, в міру того як, внаслідок того що, незважаючи на те що, так щоб.

За структурою сполучники поділяються на о д и н и ч н і (і, а, але, так); повторювані (і - і, ні - ні, або - або, то - то, чи то - чи то, не то - не то); парні (не тільки - але, якщо - то" як - так, хоч - але).

За значенням сполучники поділяються на сурядні й підрядні.

Сполучники сурядності поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення.

Сполучники сурядності поділяються на: єднальні (і, й, та в значенні і, також, і...і, ні...ні, як...так, та в значенні але, зате, проте, однак, все ж), розділові (або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то), а також пояснювальний сполучник тобто.

Сполучники підрядності виражають підпорядкування, залежність однієї частини в реченні від іншої'і, отже, сполучають підрядну частину з головною.

До підрядних належать сполучники що, щоб, як, якби, якщо, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, те що, для того щоб, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як та ін.