Розділ «ЗАНЯТТЯ СЬОМЕ»

1. Книжні й іншомовні слова в документах

Книжна лексика характерна для стилів, які функціонують здебільшого в письмовій формі, це - діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні. Наприклад: асигнація, історія, економіка, політика, експеримент, демократизм, форум, характеристика, абітурієнт .

Значне місце відведено й словам з абстрактним значенням на -ання, -ення, -іння,-ство,-цтво: функціонування, примирення, товариство, сумісництво.

Серед книжних слів є чимало таких, що характеризуються незначним відтінком книжності. Це дієслова на -увати, -ювати (панувати, утримувати, заповнювати, призначувати та ін.): віддієслівні іменники на -ння, -ття (спостереження, посвідчення, вибуття); дієприкметники (виконуючий, призначений, накреслений). У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, бо саме їх вживання у даній сфері спричиняє чимало недоречностей. Не рекомендується використовувати урочисту лексику в робочих документах, що мають офіційний характер.

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремих ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Це лексика з фінансової сфери обслуговування: банк, фінанси, бюОжет. факсиміле, авізо, кредит, дебет; поштово-телеграфного зв'язку: телеграф, телефон, бандероль, телеграма, бланк, шифр, номер, серія.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких рекомендацій:

а) не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова у справочинстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках:

в) не слід користуватися в одному і тому самому документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

Подаємо ряд слів іншомовного походження, що часто вживаються у діловому мовленні і. на жаль, не завжди доречно. Зверніть увагу на їх українські відповідники:

2. Постанова

3. Частини мови

Частини мови - це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору. Наприклад: іменникам притаманне лексичне значення загальної предметності (земля, паїв, степ), прикметникам-ознаки (синій, житній, високий): числівникам - кількості (дев ять, одинадцять, двісті); займенникам - наближення до імен (я, ви); дієсловам-дії, процесу, стану (їхати, шукати, вивчати); прислівникам-ознаки цієї дії чи процесу (добре, спокійно, весело).

Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стан предмета, - називаються повнозначними (самостійними).

Слова, які не мають лексичного значення і виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з'єднують слова та речення, надають їм певних відтінків значення. - називаються неповнозначними (службовими). Службові частини мови не є членами речення.

Повнозначні Не повнозначні

частини мови частини мови

1. Іменник І. Прийменник

2. Прикметник 2. Сполучник