Розділ «ЗАНЯТТЯ ДЕВ'ЯТЕ»

1. Мова і професія

Мова нації- універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. "За ставленням кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність" (К. Паустовський). На порядку денному сьогодні - розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії "інтелігентні" та "неінтелігентні" зникає. Основний критерій - знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це - вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання - один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

2. Договір. Трудова угода

3. Правопис закінчень родового відмінка однини іменників ІІ відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

- загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Луцька, Тернополя, Севастополя;

- інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа, Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

- назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола, автомобічя, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

- назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

- назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду - з іншим значенням):

- назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);