Розділ «3. Безпека життєдіяльності у природному, техногенному і соціально-політичному середовищах»

Атмосферний тиск, що на рівні моря становить 1,01 0183 -105 Па, тисне на всю поверхню тіла людини (за його середньої площі 1,6 м2) із силою приблизно 1,6 • 105 Н (еквівалентно силі, з якою діє на людину об'єкт масою 16 т). Людина його не відчуває, бо зовнішній тиск повністю врівноважується внутрішнім у клітинах і тканинах організму. Типових змін атмосферного тиску в межах (0,5–1,3) • 103 Па (в межах 4–10 мм рт. ст.) здорові люди не помічають, але різкі коливання, зумовлені атмосферними фронтами, можуть призвести до несприятливих змін в організмі, особливо у хворих. Зі збільшенням висоти над рівнем моря атмосферний тиск знижується, водночас зменшується вміст кисню. За різкого підйому вгору виникає кисневе голодування тканин. Запас кисню в організмі не перевищує 0,9 л, що достатньо для 5–6 хв. життя. Після цього розвивається явище кисневої недостатності. Перші її симптоми виявляються на висоті 3 км.

Електричний стан атмосфери характеризується іонізацією повітря, наявністю електричного та магнітного полів Землі та природною радіоактивністю.

Гази повітря мають неоднакове значення для живої матерії на Землі. Зменшення кількості кисню у повітрі до 14% є критичним, до 8% – несумісним із життям. Збільшення вмісту кисню у повітрі (понад 28%) призводить до розвитку патологічних процесів в організмі, зокрема до зменшення ємності легенів і пневмонії.

Азот та інертні гази індиферентні щодо живих організмів, проте збільшення вмісту азоту до 93% смертельне через зменшення вмісту кисню. Азот засвоюють тільки деякі бактерії ґрунту та синьо-зелені водорості.

Вуглекислий газ відіграє важливу роль у процесах фотосинтезу і дихання, сприяє зменшенню тепловіддачі Землі внаслідок адсорбції випромінювання, яке йде із земної поверхні. На частку вуглекислого газу, неону, гелію та всіх інших газів, що є у повітрі в мікрокількості, припадає трохи більше 0,04%. У нижніх шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі становив 0,0298%, нині – 0,0318%, а в містах ще вищий. Акселерацію – прискорений і посилений ріст дітей – деякі вчені пояснюють підвищенням вмісту вуглекислого газу в повітрі.

Унаслідок збільшення вмісту вуглекислого газу у повітрі закритих приміщень до 4% виникає головний біль, шум у вухах, пришвидшується серцебиття, а його накопичення до 8% несумісне з життям через гостре отруєння. Несприятливий вплив вуглекислого газу на організм (погіршення самопочуття) простежується уже при збільшенні його вмісту до 0,1%. Ця величина прийнята як граничнодопустима концентрація при розрахунку вентиляції приміщень.

Озон – газ, що захищає живі організми від згубної дії жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця, поглинаючи його на висоті 18–26 км. Він утворюється внаслідок взаємодії ультрафіолетового випромінювання з довжиною хвилі менше 20 нм із киснем. У нижніх шарах атмосфери, в зоні дихання людини, озон негативно впливає на здоров'я (хвороби легенів і очей).

В атмосферному повітрі постійно перебувають аерозолі природного і антропогенного походження. Гігієнічно значущий параметр аерозолів – дисперсність, частинки розміром менше 0,1 мкм не осідають і постійно перебувають у повітрі. Частинки розміром понад 5 мкм затримуються у верхніх дихальних шляхах, спричинюючи подразнення слизової оболонки та хронічні запальні процеси. Найнебезпечнішими є частинки розміром менше 5 мкм, оскільки вони можуть проникати в легені, вражаючи легеневу тканину, спричинюючи хронічні отруєння пилом свинцю, марганцю, миш'яку та злоякісні новоутворення у випадку вдихання бензо- пірену. Крім мінеральних завислих частинок, у повітрі постійно є спори грибків, бактерії, пилок рослин, які можуть викликати алергічні реакції організму.

Вода. Її фізіологічне значення для людини зумовлено тим, що вона входить до складу усіх тканин організму: від зубної емалі з вмістом 0,2% до склоподібного тіла (99%). У середньому вміст води в організмі становить 60–70%, втрата її третини є смертельною. Вода – основна складова крові, секретів та екскретів організму. Вона виконує важливу транспортну функцію: доставляє поживні речовини до клітин та виводить шлаки і токсичні речовини з організму з потом, сечею і слиною. Вода відіграє значну роль у терморегуляції організму (випаровування поту).

За звичайних умов добова потреба організму у воді становить 1–1,5 л у вигляді рідини та 1–1,2 л у складі харчових продуктів. Одним із механізмів регулювання надходження води в організм є спрага, однак головну роль у регулюванні водно-електролітного балансу виконує нервова система. Суб'єктивне відчуття спраги швидко настає і зберігається тривалий час, людина може спожити надлишкову кількість води, що порушує механізми саморегуляції.

Вода також має гігієнічне значення. Кількість води, яку одна людина використовує за добу, є одним із найважливіших показників санітарного благополуччя населення. Вода потрібна для підтримання чистоти тіла, загартування, прибирання, приготування їжі, прання тощо. Для таких цілей міський житель використовує до 250– 350 л води на добу. Однак вода – сприятливе середовище для розмноження багатьох патогенних мікроорганізмів і один із шляхів поширення інфекційних захворювань, тому важливим є епідеміологічний моніторинг питної води.

Ґрунти. Вони істотно впливають на кількість та якість продуктів харчування як рослинного, так і тваринного походження, також це середовище для розвитку патогенних бактерій, вірусів, яєць гельмінтів. Мінеральна основа ґрунтів містить практично всі хімічні елементи, однак у різній кількості. Нерівномірність їх розподілу відповідно до особливостей геологічних і ґрунтоутворювальних чинників зумовлює зміну мінерального складу ґрунтових вод і багатьох рослин, що впливає на надходження мінеральних речовин в організм людини. Ґрунти мають важливе епідеміологічне значення, оскільки в них є збудники багатьох інфекційних захворювань (кишкові інфекції, поліомієліт, хвороба Боткіна, сибірська виразка, сап, бруцельоз, туберкульоз, ботулізм, правець, гангрена), яйця і личинки гельмінтів, що безпосередньо чи опосередковано потрапляють в організм.

Чисті, незабруднені ґрунти несприятливі для патогенних безспорових мікроорганізмів. У забруднених ґрунтах, особливо органічними речовинами, ці мікроорганізми зберігають свою життєдіяльність протягом тривалого часу (деякі до року і більше). Спороносні мікроорганізми зберігають життєдіяльність у ґрунтах протягом десятків років.

Для ґрунтів характерна унікальна властивість – самоочищення, яке полягає в тому, що бактерії, віруси та яйця гельмінтів, потрапивши з органічними речовинами у землю, частково затримуються, а з переміщенням їх кількість зменшується. Під впливом механічної, фізико-хімічної, біологічної та біохімічної дій ґрунтів нечистоти знебарвлюються, втрачають запах, токсичність та інші властивості. Знищенню бактерій сприяють сапрофіти, механічні чинники, бактерицидна дія сонячного випромінювання. Однак можливості самоочищення ґрунтів обмежені. Значне забруднення може навіть спричинити загибель усієї корисної мікрофлори. Одним із показників забруднення ґрунтів є санітарне число, що визначають як відношення вмісту азоту в гумусі до загального вмісту азоту в ґрунті. У процесі самоочищення цей показник наближається до одиниці.

Отже, вплив атмосфери, водних ресурсів, ґрунтів на безпеку життєдіяльності людини має величезне значення.

Природні стихійні явища, що загрожують життєдіяльності людини

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяють на геологічні, метеорологічні, гідрологічні, природні пожежі. їх виникненню сприяють особливості географічного розташування, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів та ін. Стихійні лиха зумовлені різноманітністю кліматичних умов: від надлишкового зволоження в Західному Поліссі до посушливого в південній степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат і Криму.

Як правило, природні явища зумовлені ендогенними, екзогенними та гідрометеорологічними чинниками.

Стихійні лиха класифікують на прості, що мають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув ґрунту, землетрус) та складні, утворені кількома процесами (негативні атмосферні та геодинамічні екзогенні процеси, ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні процеси у поєднанні з техногенними).

Геологічно небезпечні явища. До них належать землетруси, вулкани, селі, карсти, зсуви, обвали, осипи, абразія тощо.