Розділ «3.3. Вплив соціального середовища на безпеку життєдіяльності»

Бродяжництво, безпритульність. За матеріалами державної доповіді про становище дітей в Україні за підсумками 2010 р., кількість дітей, які бродяжать і жебракують, затриманих працівниками органів внутрішніх справ, зростає: 36 тис. – у 2001 р., 37 тис. – у 2005 р., 39 тис. – у 2011 р.

Бродяжництво – стиль життя, що характеризується прагненням уникнути соціального контролю, дистанціюватися від соціальних відносин, бути вільним, незалежним у виборі власного оточення і способів життя.

Схильність до бродяжництва зумовлюють макросоціальні, мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники. До макросоціальних чинників належать погіршення соціально-економічної і політичної ситуації, стихійні лиха, екологічні і житлові проблеми; до мікросоціальних – несприятливі впливи, пов'язані із сім'єю і дитячими установами, існування певних "вуличних" традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину; до індивідуально-психологічних – життєві установки, емоційна нестійкість, акцентуації характеру, відхилення в психічному розвитку.

Актуальним є розроблення програми психопрофілактичної допомоги підліткам "групи ризику" з метою запобігання втечам із дому та розроблення семінарів- тренінгів щодо підготовки психологів і педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти для роботи з підлітками, схильними до бродяжництва.

В Україні діє багато громадських організацій, які опікуються "дітьми вулиці": Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Центр соціальної опіки дитини Міжнародної благодійної фундації "Отчий дім", Благодійний фонд "Самарянин", Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра та ін. Однак можливості громадських організацій недостатні. Необхідно об'єднати зусилля держави і громадськості для захисту прав цих дітей, шукати нові ефективні форми роботи з ними, використовуючи позитивний досвід минулого, апробовані методи запобігання бродяжництву, заходи, спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні.

Безпритульність – соціальний стан, що характеризується: відсутністю постійного місця проживання; розривом відносин з батьками, родичами, близькими; відчуженням від усіх інститутів соціалізації особистості; відсутністю зайнятості суспільно корисною працею.

Загрозою для нормального розвитку не лише особистості і держави загалом є дитяча безпритульність. Серед безпритульних поширені різні форми девіантної поведінки: пияцтво, наркоманія, токсикоманія, ранні статеві контакти. Не маючи засобів до існування, вони займаються жебрацтвом, злодійством, нерідко втягуються в організовані групи, де стають об'єктами сексуальної, кримінальної та іншої експлуатації. Поширеність безпритульності пов'язана з соціальними явищами різного рівня, насамперед процесами, що змінюють традиційний спосіб життя значної частини населення, збільшують напруженість, підвищують рівень деадаптадії. До таких процесів належать урбанізація, міграція, війни, революції, періоди широкомасштабних соціальних реформ тощо.

Безробіття. Воно є джерелом численних загроз нормальній життєдіяльності людини.

Безробіття – незайнятість частини економічно активного населення у господарчій діяльності.

До економічно активного зараховують населення, зайняте суспільно корисною діяльністю, що приносить прибуток. Зайнятими вважають осіб віком від 17 до 70 років, які протягом тижня відпрацювали хоча б одну годину (у сільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійною чи тимчасовою.

Причинами безробіття є: структурні зрушення в економіці, що втілюються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств (це призводить до скорочення зайвої робочої сили); економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у т. ч. і трудових; економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати (збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу); сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки; зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю, а отже, зростає імовірність безробіття.

Проблема безробіття дуже актуальна у ринковій економіці, не подолавши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття постає перед Україною, оскільки стан її економіки складний.

Отже бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття є основними соціальними проблемами суспільства і загрожують безпеці людини.

Девіантна поведінка як загроза життєдіяльності

Англійський філософ і просвітитель Томас Пен (1737–1809) вважав, що у людства є три вороги, які забирають життя і приносять більше лиха, ніж усі війни: алкоголізм, тютюнопаління і наркоманія. Ці масові хвороби вважають соціальними, оскільки для їх виникнення і розповсюдження необхідні певні соціально-психологічні умови.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, тютюнопаління, як правило, виникають на фоні девіантної поведінки.

Девіантна (лат. deviatio – відхилення від норми) поведінка – система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам.

Девіантна поведінка має соціальні корені. її появі можуть сприяти дефекти правової і моральної свідомості, зміст потреб особистості, особливості характеру, емоційно-вольової сфери.

Недоліки виховання призводять до формування стійких психологічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Перші вияви девіацій спостерігаються в дитячому або підлітковому віці. їх пояснюють низьким рівнем інтелектуального розвитку, соціальною інфантильністю, незавершеністю процесів формування особистості, негативним впливом сім'ї та оточення, залежністю підлітків від вимог групи і прийнятих у ній ціннісних орієнтацій.

Девіантна поведінка у дітей і підлітків нерідко слугує засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Така поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних норм поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров'я свого та чужого як до найвищої цінності.