Розділ 4 СВОБОДА СЛОВА ЯК ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЇЇ ПРАВОВИЙ ЗМІСТ

Розв'язання цих питань мають надати можливість уникнути таких тогочасних виявів політичної цензури в Україні, як позасудове закриття ЗМІ та припинення мовлення телерадіоорганізацій, застосування заходів впливу па ЗМІ шляхом перешкоджання їхній діяльності та ін.; втілювати в життя забезпечення рівності прав і можливостей для створення і функціонування ЗМІ всіх форм власності, забезпечення ефективних антимонопольних норм діяльності всіх суб'єктів інформаційного ринку.

Висновки

Комплекс прав і свобод журналіста в українському інформаційному законодавстві в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.

Певною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. Це дає підстави для висновку, що в Україні перебудовується вся правова система: права і свободи людини та громадянина визнані неодмінними засадами нового Конституційного ладу. Більш того, держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Основного закону), а можливість обмеження конституційних прав і свобод зумовлена як за обсягом, так і за часом лише випадками воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Основного закону).

Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують коленій особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава не тільки не повніша втручатися у використання людиною цих прав і свобод, а й зобов'язана забезпечити їх реалізацію і захист. Більше того, Конституція визнає права і свободи інших людей від посягань, у тому числі від посягань представників влади і посадових осіб.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному громадянину право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. У ст. 15 Основного закону України підкреслюється, що цензура заборонена. Цензура, як контроль за ідеологічним змістом передач, забороняється і ст. 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а ст. 2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" забороняє створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Згідно з цим документом не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, за винятком інтерв'ю.

Важливі рішення в цьому напрямі були прийняті також у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова". Зокрема, ст. 45 Закону України "Про інформацію" відповідно до цього документа була доповнена змістом про заборону цензури та заборону втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Так, у статті підкреслювалося, що цензура, як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога висунута автором цієї інформації чи іншим суб'єктом авторського права та/або суміжних прав на неї), та/ або як накладання заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.

Крім цього, в Законі також підкреслювалося, що забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з мстою поширення або непоширення певної інформації, замовчування соціально значущої інформації, накладання заборони па показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Відповідно до змісту цієї статті забороняється створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, па які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналістів за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України (ст. 171).

Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визнаються виключно Конституцією та законами України.

Положення цих законодавчих актів України відповідають Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, де підкреслено, що кожна людина має право на свободу думки, безперешкодне дотримання своїх поглядів та па вільне вираження свого погляду (ст. 18, 19). Щодо останнього, то воно включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження.

Кожна людина має право на свободу виявлення своїх поглядів (и. 1, ст. 10 Європейської конвенції). Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Таким чином, в Україні за роки незалежності було створено значну за обсягом нормативну базу, яка покликала гарантувати свободу слова.

Проте, як було вже раніше підкреслено, ігнорування цензури в нашій державі наприкінці 1990-х — па початку 2000-х років набуло масового характеру. Втручання у роботу ЗМІ, аж до припинення їхньої діяльності, стало важливим елементом функціонування органів виконавчої влади. Окремий вид цензурування становила кадрова політика в інформаційній сфері. Монополія одного політичного центру на призначення й звільнення утворювала сприятливе середовище для контролювання діяльності ЗМІ.

Відповідно до Основного закону та інформаційних законів України до органів, що регулюють відносини в інформаційній сфері, належать:

— Верховна Рада України, яка у своїй структурі має профільний Комітет з питань свободи слова та інформації;

— Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення, Голови якого призначаються на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України;

- Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, склад якої призначається Президентом України та Верховною Радою України.

Проте у липні 2002 р. у структурі Адміністрації Президента України з'явилося Головне управління інформаційної політики. Діяльність Адміністрації Президента у сфері інформації перевершила реальний вплив усіх органів, що мають регулювати відносини в інформаційній сфері відповідно до законодавства України. Основною функцією цього органу стало управління інформаційною сферою України, яке здійснюється поза межами правового поля. Основним методом такого управління було цензурування інформаційних та інших програм телебачення і радіо, статей у друкованих ЗМІ з метою маніпулювання громадською думкою, позбавлення громадян їх права на інформацію.