Розділ 4 СВОБОДА СЛОВА ЯК ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЇЇ ПРАВОВИЙ ЗМІСТ

По-друге, категорія відповідальності преси є достатньо складною системою відносин між ЗМІ та суспільством, аудиторією та професійною спільнотою. У цій площині необхідно розрізняти відповідальність засобу масової інформації:

а) перед суспільством — вона реалізується в межах наявних законів, які покликані захищати інтереси особистості, громадського суспільства і держави в інформаційній сфері;

б) перед своєю аудиторією — тут відбувається трансформація громадян від "громадськості" до "аудиторії", яка є не пасивним споживачем продукції ЗМІ, а учасником формування редакційної політики за допомогою ринкових механізмів попиту та пропонування інформації, думок і реклами;

в) перед професійною спілкою — щодо дотримання загальних правил поведінки та професійної етики.

Відповідно до розглянутих вище чинників свободи преси можна зазначити, що свобода засобів масової інформації є основним принципом правового регулювання організації та діяльності ЗМІ, який не передбачає обмеження щодо:

а) пошуку, одержання, виробництва і поширення масової інформації;

б) заснування засобів масової інформації, володіння, використовування та розпорядження ними;

в) виготовлення, придбання, зберігання та експлуатації технічних засобів й обладнання, сировини та матеріалів для виробництва й розповсюдження продукції ЗМІ, за винятком обмежень, необхідних у демократичному суспільстві та встановлених чинним законодавством держави.

Поняття свободи масової інформації взаємопов'язане з категорією плюралізму ЗМІ, який ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, гарантованої Конституцією України.

Інформаційний плюралізм передбачає множинність незалежних і автономних засобів інформації, які мають доступ до достатньої кількості різноманітних джерел інформації, засобів виробництва та розповсюдження продукції ЗМІ, а отже, відображення ними розмаїття політичних, соціальних, релігійних та культурних поглядів за умов дотримання редакційної незалежності та поваги тих правил саморегуляції, які можуть бути самостійно напрацьовані представниками ЗМІ.

У положеннях Конституції України 1996 р. закріплено свободу слова та доступ до інформації. Зокрема, про це йдеться в ст. 15, 28, 29, 32, 34, 41, 54. Так, у ст. 34 Основного закону наголошується, що кожному гарантується право па свободу думки і слова, па вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, на свій вибір.

Здійсненні цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з мстою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Такі застереження з огляду на демократичні ідеали та цінності й повагу до них є прийнятними і притаманними як нормам міжнародних угод щодо людських прав, так і нормам європейського права, оскільки здійснення цього права пов'язане з використанням певних обов'язків та відповідальністю. Щодо цього можна посилатися на деяку практику європейських судів у справах, пов'язаних з цими обмеженнями.

Так, Федеральний конституційний суд Німеччини підтвердив, що журналісти не повинні переслідуватися за публікацію секретної інформації, зібраної з різних джерел, навіть якщо в сукупності складається картина, що може загрожувати національній безпеці. Йдеться про публікацію у "Дер Шпігель", яка, ставлячи під сумнів ефективність оборонних військових сил Німеччини і НАТО, спиралася па інформацію, частина якої була оголошена урядом Німеччини секретною. Конституційний суд пояснив, що підозри щодо злочинної діяльності необгрунтовані, оскільки збирання фрагментів інформації, її впорядкування та падання висновків є важливою функцією демократичної преси.

Варто констатувати, що такі рішення можуть прийматися в країнах, де суди справді посідають незалежне становище.

Розглянемо ще один приклад. Верховний суд Ізраїлю, засідаючи в ролі Вищого суду справедливості, постановив, що рішення головного військового цензора піддати цензурі статтю в газеті, у якій критикувався директор розвідувальної служби Ізраїлю, порушує право журналіста на свободу слова, вираження поглядів і право па інформацію. Суд визнав необхідність "досягнення рівноваги" між цінностями державної безпеки та іншими цінностями — свободою політичних рухів, слова та людської гідності. Хоча тривале існування демократії залежить від безпеки держави, суд ухвалив рішення, що обмеження свободи вираження поглядів може бути виправданим лише за умов надзвичайних обставин, які можуть спричинити серйозну і невідворотну загрозу громадському порядку.

Подібні висновки та відповідні рішення також є в практиці Європейського суду.

Щодо вітчизняного досвіду, то додаткові обмеження права на свободу слова містяться і в Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану". Так, уст. 18, присвяченій додатковим заходам правового режиму надзвичайного стану в зв'язку з масовими порушеннями громадського порядку, йдеться про заборону виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку; про особливі правила користування зв'язком та передачі інформації за допомогою комп'ютерних мереж.

Ще одна з гарантій свободи слова і вільного вираження поглядів закріплена в ст. 54 Конституції України, у якій зазначено, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, піхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.