Розділ 4 СВОБОДА СЛОВА ЯК ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЇЇ ПРАВОВИЙ ЗМІСТ

— створення умов для своєчасного, якісного й ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, адміністративний, технічний, правовий захист вітчизняного інформаційного продукту;

- додержання принципів Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, інтеграція України у світовий простір та інші напрями.

У Концепції містяться засади державної політики щодо ЗМІ, яка спрямована на вдосконалення правового поля функціонування ЗМІ, забезпечення вільного доступу всіх політичних сил (у тому числі опозиційних) до ЗМІ, недопущення цензури, захист як журналістів, так і громадян, установ і організацій від зловживань працівників ЗМІ, забезпечення прозорості в діяльності ЗМІ, запобігання зловживанню правом на свободу інформації, упорядкування національного телерадіоефіру, збалансування інтересів усіх мовників, забезпечення відкритості процедури ліцензування їх діяльності, розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг, утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформпродукту та ін.

Прийняття та реалізація Концепції національної інформаційної політики стане одним із головних чинників забезпечення свободи слова в країні, зростання ролі засобів масової інформації у сфері соціально-культурного розвитку держави, створення передумов побудови громадянського демократичного суспільства. її прийняття стимулюватиме подальший розвиток конституційно-правових норм з урахуванням європейських стандартів.

На подальший розвиток правових засад діяльності ЗМІ України мали вилив Закон України "Про внесення змін до законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людина на свободу слова", а також Постанова Верховної Ради України "Про парламентські слухання "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні", які були проведені 4 грудня 2002 р. На них було проаналізовано проблеми та ситуацію, що склалася у сфері діяльності засобів масової інформації, їх роль і місце у взаємовідносинах між владою та суспільством. Було зазначено, що відсутність достатніх, у тому числі законодавчих, умов для виконання ЗМІ функцій інформування, громадської критики й контролю, а також налагодження процесу комунікації між усіма складовими суспільства; відсутність умов для економічної незалежності ЗМІ; неконституційне управління інформаційним простором органів державної влади є основними передумовами обмеження конституційних прав громадян на свободу думки і слова, вільне вираження поглядів і переконань та застосування в системі українських засобів масової інформації прямої й опосередкованої цензури, хоч це беззастережно заборонено Конституцією України та інформаційним законодавством.

Верховна Рада України вказала на недопущення практики позасудового закриття засобів масової інформації та припинення мовлення телерадіоорганізацій, застосування заходів впливу на ЗМІ шляхом перешкоджання їхній діяльності, зокрема у процесі видання та розповсюдження друкованих видань, на забезпечення рівності прав і можливостей для створення та функціонування засобів масової інформації всіх форм власності, забезпечення ефективних антимонопольних норм діяльності всіх суб'єктів інформаційного ринку. Було запропоновано дати законодавче визначення поняття "політична цензура" і передбачити відповідальність за застосування цензури до ЗМІ та журналістів з боку службових осіб органів державної та місцевої влади; запровадити у вітчизняне законодавство загальноєвропейські принципи журналістської діяльності, а також передбачити дотримання нормативних документів, професійних і етичних норм, прав власників і керівників ЗМІ, журналістів і творчих працівників шляхом обов'язкового укладання трудових угод.

Вказано було також на необхідність удосконалення законодавства про захист честі й гідності з метою недопущення використання судових позовів до засобів масової інформації та журналістів за їхню професійну діяльність; встановлення додаткових гарантій реалізації трудових прав працівників ЗМІ, зокрема в частині регулювання договірних відносин між власником (органом) і працівником, порядку звільнення працівників тощо.

Крім цих питань, Верховній Раді України було запропоновано розглянути проект Концепції роздержавлення засобів масової інформації України; створити законодавчі передумови для забезпечення економічної незалежності засобів масової інформації, зокрема шляхом скасування необгрунтованих обмежень на здійснення рекламної діяльності; переглянути механізм та порядок надання державної підтримки ЗМІ з метою забезпечення рівних умов діяльності засобів масової інформації різних форм власності; переглянути правила акредитації представників ЗМІ при органах державної влади шляхом запровадження повідомлювального принципу акредитації; внести зміни до законодавства з мстою усунення подвійного ліцензування телерадіоорганізацій шляхом скасування вимоги отримання ліцензії на використання радіочастотного ресурсу; вдосконалення механізмів регулювання ліцензійних процедур, виходячи з принципів прозорості та об'єктивності прийняття рішень. Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації спільно з представниками державних органів влади, наукових установ, громадських організацій та міжнародних експертів запропоновано вивчити доцільність та можливі форми запровадження в Україні інституту парламентського уповноваженого зі свободи слова.

Реалізація цих рішень Верховної Ради України, розв'язання владними структурами основних питань, пов'язаних з правовими аспектами функціонування вітчизняних ЗМІ, утвердженням свободи слова, соціальним захистом журналістів, надасть можливість нашим засобам масової інформації справді сформуватися в державі як "четвертій владі", розвиватися й утверджуватися па засадах демократії, гласності та плюралізму.

Розвиток цих чинників особливо важливий для реального забезпечення в нашій державі свободи слова, напрацювавші правових механізмів щодо її втілення.

Свобода преси, що трансформувалася з розвитком нових засобів комунікації у свободу масової інформації, цілком справедливо вважається головним принципом функціонування преси, радіо та телебачення у правовій державі. Вона є обов'язковим елементом режиму демократії та необхідною умовою забезпечення для індивідів та їх об'єднань політичного плюралізму і культурної багатоманітності.

Нові інформаційні технології з їх комунікацією без кордонів розширюють межі свободи слова. "Транснаціоналізація великих медіа — компаній ускладнює проблеми деяких режимів, які намагаються приховати від свого населення "протилежні погляди", змішуючи різні культурні, політичні та журналістські моделі. Хоча в багатьох країнах новим медіа і вдалося відіграти роль опонента офіційної лінії, процес глобалізації не завжди приводив до утвердження універсальних цінностей (права людини, свободи слова, терпимість), на що так сподівалися їх найпалкіші прихильники. В деяких випадках це "медіа — втручання" викликало навіть різку реакцію з боку авторитарних або захищаючих свою ідентичність країн".

Тоталітаризм логічно суперечить свободі вибору та свободі преси як її частковому випадку, оскільки ґрунтується на дихотомії "свій — чужий" і не допускає існування інших думок, які відхиляються від генеральної лінії. Такс збідніння інформаційного середовища неминуче призводить до стагнації соціального організму, який у кінцевому підсумку виявляється неконкурентоспроможним у глобальному геополітичному змаганні. У цьому сенсі свобода масової інформації дуже тісно пов'язала як з інформаційною безпекою, так і з національною безпекою в цілому.

Свобода преси є не антиподом, а однією з найважливіших гарантій інформаційної безпеки, оскільки: по-перше, вона забезпечує доступ громадян до повної, всебічної та достовірної інформації; по-друге, захищає громадську та індивідуальну свідомість від впливу пропаганди та інших форм маніпулювання; по-третє, стимулює накопичення, оновлення і передачу інформації всередині соціальної системи. У цьому сенсі інформаційна безпека повинна розглядатися як сполучна ланка між політикою забезпечення національної безпеки та політикою розвитку інформаційної інфраструктури вільного суспільства.

На сучасному етапі розвитку демократичних відносин спостерігається величезна кількість визначень свободи преси, що накопичилися за останні три століття, проте елемент самостійності, незалежності преси проглядається майже в будь-якій концепції, з яких би позицій вона не викладалась. Відповідно до ліберальної доктрини, що спирається на філософію природного права, преса насамперед не повинна перебувати в залежності від держави. Так, Дж. Мільтон писав: "Дайте мені свободу знати, свободу виражати свої думки, а найголовніше — свободу судити за своєю совістю... І нехай всі вітри розносять безперешкодно всілякі вчення по землі: якщо істина вийшла на боротьбу, було б несправедливо шляхом цензури та заборон ставити перешкоди її силі". Крім громадської думки, немає іншого судді, який би міг "провести демаркаційну лінію, що відокремлює помилку від істини". У концепції Дж. -С. Мілля не лише держава, а й громадська думка не повинні мати влади над пресою: "недостатньо лише одного захисту проти тиранії влад: необхідний захист проти тиранії панівних думок".

Значну роль у ліберальній теорії — особливо в її американському варіанті — відіграла теза щодо приватнопідприємницького характеру свободи преси. Вільяму Пітеру Гамільтону з "Wall Street Journal" належить такий виклад доктрини: "Газета є приватним підприємством, яке нічим не зобов'язане публіці, а публіка не падає газеті жодних особливих прав. Газета, таким чином, не переймається жодними громадськими інтересами. Вона, безумовно, є власністю господаря, який продає вироблений товар на свій власний страх і ризик".

На зміну ліберальній теорії преси прийшла доктрина соціальної відповідальності. У програмній заяві, з якою виступили акціонери приватної міської газети "Pare Region Echo" в Александра (штат Міннесота, США), зазначалося, що "необхідно визнати, що справді чудова газета повинна бути чимось більш значущим ніж персональна або загальна совість тих, хто її редагує, у тому сенсі, що її слова належать комусь більш мудрому, розсудливому, справедливому, чесному, щирому, на відміну від тих морально скалічених людей, завданням яких є написання тих слів... Справді чудова газета повинна залишатися вільною від сильців будь-яких особливих групових інтересів".

Радянська доктрина розглядала питання щодо свободи преси виключно з "класових позицій". Так, Конституція СРСР 1977 р. демагогічно гарантувала свободу преси поряд зі свободою слова, зборів, мітингів, вуличних демонстрацій — "відповідно до інтересів народу і з мстою зміцнення і розвитку соціалістичного ладу" (ст. 50). Оскільки призначення цієї декларації обмежувалося потребами пропагандистського ритуалу, її юридичний зміст не визначався. Зовсім не конкретизувалися й конституційні гарантії свободи преси, серед яких називалися "широке розповсюдження інформації і можливість використання преси, телебачення і радіо". Зрозуміло, викладені таким чином гарантії жодного правового змісту не мали. Проте в кримінальному законодавстві завжди містилися норми, які за бажанням можна було застосувати як "захисні заходи" проти використання задекларованої "свободи" в якихось інших інтересах та цілях, ніж це було дозволено Основним законом.

Відповідальність преси, по-перше, є її функцією, що пов'язано з принципом, який "полягає в заохоченні й підтримці формування "громадськості", яка є найбільш суттєвим аспектом громадської сфери". Якщо засіб масової інформації не є незалежним, підвладний державі або приватному інтересу, то про жодну відповідальність цього ЗМІ не може бути й мови, оскільки йому не забезпечена свобода самовизначення — необхідна умова будь-якої відповідальності.

Залежні, підвладні ЗМІ не створюють простору для становлення та виявлення громадської думки, вони є лише інструментом її фальсифікації, а отже, підриву конституційного ладу, який передбачає необхідність правити відповідно до громадської думки, яка склалася в суспільстві, а не навпаки. Причому, чим вищий ступінь залежності засобу масової інформації, тим серйозніша потреба суспільства у прозорості механізмів цієї залежності й тим значнішою повинна бути відповідальність тих, хто ззовні маніпулює редакційною політикою.