Розділ «Глава IX Хто міг передбачити це?»

Незвіданий світ

Хто міг передбачити це?

Нас спіткало страшне нещастя. Хто міг передбачити це? Тепер я не бачу кінця нашим лихам. Можливо, нам призначено залишитися на все життя в цьому загадковому, неприступному місці. Я настільки вражений тим, що сталося, що дотепер не можу гарненько розібратися в сьогоденні, не можу і зазирнути наперед, у майбутнє. Перше здається моєму збентеженому мозкові жахливим, друге — безпросвітним, як ніч.

Навряд чи хто-небудь ще потрапляв у таке становище. Воно настільки безвихідне, що я навіть не вважаю за потрібне відкривати вам точні координати цього гірського пасма і волати до друзів про висилку рятувальної партії. Якщо таку партію і зберуть, наша доля, цілком ймовірно, вирішиться задовго до її прибуття до Південної Америки.

Так, ми відрізані від будь-якої допомоги, так самісінько, наче нас занесло на Місяць. Якщо ж ми вийдемо з честю з цього лиха, то будемо зобов’язані порятунком тільки собі. Мої три супутники — люди неабиякі, люди чудового розуму і непохитної мужності. У цьому, і тільки в цьому, вся наша надія. Варто мені глянути на спокійні обличчя товаришів, і морок навколо мене розсіюється. Сподіваюся, що зовні я маю такий самий спокійний вигляд. Насправді ж мене мучать тяжкі сумніви.

А тепер дозвольте мені викласти з усіма подробицями хід подій, що призвів до катастрофи.

В останньому своєму звіті я писав, що ми знаходимося за сім миль від гірського пасма, яке оперізує кільцем те саме плато, про яке говорив професор Челленджер. Коли наша партія підійшла до нього ближче, мені здалося, що професор навіть применшив його висоту, тому що в деяких місцях вона досягає принаймні тисячі футів. Упадає в око також шаруватість цих скель, очевидно характерна для базальтових утворень. Щось подібне можна спостерігати в Селісберійських стрімчаках неподалік Единбурга. Вершина гірського пасма вкрита пишною рослинністю — по краях піднімаються кущі, а за ними високі дерева. Живих істот тут, мабуть, немає.

Тієї ночі ми розбили табір коло самого підніжжя гірського пасма, у пустельному і похмурому місці. Червоні скелі, що піднімаються над нами, не тільки зовсім стрімкі, але і загинаються по краях назовні, тому про підйом з цього боку нема чого і сподіватися. Неподалік від нашого табору стоїть високий стрімчак, що звужується догори. Я, здається, вже говорив про нього раніше. Він схожий на стовщений церковний шпиль. Вершина його, на якій росте високе дерево, припадає урівень із плато, але їх розділяє ущелина. Цей стрімчак і найближчі до нього відроги гірського пасма не дуже високі — на мій погляд, футів п’ятсот-шістсот, не більше.

— От на цьому самому дереві, — сказав професор, — сидів птеродактиль, якого я підстрелив. Мені довелося видратися до половини стрімчака. Думаю, що гарний альпініст, такий як я, зможе піднятися на вершину, хоча звідти на плато однаково не переберешся.

Поки Челленджер говорив про свого птеродактиля, я придивлявся до професора Саммерлі і вперше вловив у ньому щось нове: він явно починав вірити своєму суперникові і навіть виявляв деякі ознаки каяття. Уїдлива посмішка зникла з його вуст, він стояв блідий і не намагався приховати свого здивування. Челленджер теж не забув зауважити це і вже насолоджувався перемогою.

— Професор Саммерлі, зрозуміло, думає, що, говорячи про птеродактиля, я маю на увазі звичайного лелеку, — сказав він, незграбно намагаючись покепкувати, — але цей лелека позбавлений оперення, у нього надзвичайно твердий шкірний покрив, перетинчасті крила й усаджений зубами дзьоб.

Челленджер відважив низький уклін, посміхнувся, підморгнув своєму колезі, а той не витримав і відійшов геть.

Вранці, після скромного сніданку, що складався з кави і маніоку[35] — провізію доводилося економити, — ми скликали військову раду і почали обговорювати, у який спосіб піднятися на плато.

Професор Челленджер головував з надзвичайною урочистістю — ну просто тобі верховний суддя.

Уявіть собі таку картину: цей бородань у зсунутому на потилицю безглуздому солом’яному капелюсі сидить на каменях, гордовито поглядаючи на нас з-під напівопущених повік, і повільно, з повагом говорить про наше теперішнє становище і подальші плани дій. Перед ним розмістилися ми троє: ваш покірний слуга, що вже добре таки засмаг і зміцнів на свіжому повітрі, Саммерлі, який з поважним і як і раніше скептичним виглядом попихкує люлькою, і сухорлявий лорд Джон, який спирається на гвинтівку, спрямувавши на оратора свій по-орлиному гострий погляд. За нами — двоє смаглявих метисів і індіанці, що збилися в купку, а попереду — червонуваті ребристі скелі, які закривають нам доступ до бажаної мети.

— Навряд чи варто говорити, — так почав наш керівник, — що у свій перший приїзд сюди я випробував усі способи піднятися на плато, і якщо вже це не вдалося мені, досвідченому альпіністові, то комусь іншому й поготів не вдасться. Правда, в мене не було ніяких альпіністських пристроїв, але тепер я про це подбав і з їхньою допомогою будь-що доберуся до вершини стрімчака. Втім, про підйом на головний кряж з цього боку поки що нема чого й думати. Минулого разу мені довелося квапитися — наближався період дощів, крім того, мої запаси продовольства кінчалися. Все це вкрай обмежувало мене в часі, і я встиг обігнути хребет у східному напрямку миль на шість і не знайшов скільки-небудь придатного місця для підйому. То як, ми почнемо тепер?

— По-моєму, здоровий глузд підказує нам тільки один вихід, — заговорив професор Саммерлі. — Якщо ви обстежували хребет у східному напрямку, те тепер треба йти на захід і подивитися, чи не можна піднятися з того боку.

— Правильно, — підтримав його лорд Джон. — Мені здається, що цей кряж не такий вже й великий. Ми обійдемо його кругом й або відшукаємо те, що нам потрібно, або повернемося до вихідної точки.

— Я вже пояснював нашому юному другові, — сказав Челленджер (він завжди говорить про мене, як про десятилітнього школяра), — що на легкий підйом розраховувати не доводиться, і з досить простої причини: якщо такий існував би, плато не було б відрізане від іншого світу і на ньому не створилися б умови, що порушують усі відомі нам закони виживання видів. Проте я цілком припускаю, що на схилах є місця, доступні досвідченому альпіністові, але нездоланні для важких, неповоротких тварин. В існуванні принаймні одного такого місця я просто впевнений.

— Що ж вам дало цю впевненість, сер? — різко запитав його Саммерлі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвіданий світ» автора Конан Дойл А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава IX Хто міг передбачити це?“ на сторінці 1. Приємного читання.