Розділ «Глава XI Я стаю героєм дня»

Незвіданий світ

Я стаю героєм дня

Побоювання лорда Джона Рокстона виправдалися: укуси чудовиськ, що напали на нас, були отруйними. Наступного ранку після нашої першої пригоди на плато в мене й у Саммерлі почалися сильні болі й остуда, а в Челленджера так розпухнуло коліно, що він ледь міг ступити на хвору ногу. Тому ми провели весь день у таборі, намагаючись у міру сил допомагати лордові Джону, що займався зміцненням колючої огорожі — нашого єдиного захисту від ворогів. Пам’ятаю, мене від самого ранку переслідувало тоді дивне відчуття: мені весь час здавалося, що за нами уважно стежать, але хто і звідки, цього я не міг сказати.

Я не стерпів і поділився своїми побоюваннями з Челленджером, що не забарився приписати їх розумовому розладу, нібито викликаному моїм пропасним станом. Як би там не було, але я раз у раз продовжував озиратися на всі боки, готуючись побачити щось і нічого не бачачи, крім темної купи гілок, з яких була складена наша колюча огорожа, та похмурих склепінь зелені, що вінчала стовбури величезних дерев. І все-таки впевненість, що якийсь недоброзичливий спостерігач ховається за два кроки від нас, не тільки не залишала мене, але ставала все сильнішою і сильнішою. Я пригадав марновірний страх індіанців перед грізним Курупурі, що ховається в лісовій глушині, і вже був готовий повірити, що цей злий дух позбавляє спокою тих сміливців, які вторгаються в найсвятіше місце його священної обителі.

Цієї ночі — нашої третьої ночі у Країні Мепл-Уайта — одна подія справила на нас дуже тяжке враження і змусила зайвий раз подякувати лорду Джонові, що не пошкодував зусиль, аби зміцнити Форт Челленджера. Ми спали біля згасаючого багаття, як раптом нас розбудило, вірніше буквально підняло на ноги, шалене ревіння і верещання. Я не знаю, з чим можна порівняти ці лементи, що лунали десь зовсім поруч з нашим табором, — мені не доводилося чути нічого страшнішого. Вони роздирали повітря, наче гудок потяга, не маючи ні чистоти, ні чіткості цього звуку. Ми затисли вуха, намагаючись не чути густого вібруючого гуркоту, сповненого безмежного жаху і страждання. Нерви не витримували такого напруження. Я весь вкрився холодним потом, серце завмерло в мене в грудях. Здавалося, усі прикрощі життя, усі його незліченні страждання — все, у чому воно може обвинуватити небеса, злилося воєдино в цьому болісному лементі. І, немов акомпануючи крикам, від яких аж дзвеніло у вухах, немов відтіняючи їх, там же рокотав чийсь переривчастий, низький сміх, чиєсь радісне гортанне гарчання. Цей страшний дует тривав хвилини три-чотири; він переполошив усіх птахів, що спали на деревах, і так само раптово стих. Ми довго мовчали, вражені почутим. Потім лорд Джон підкинув хмизу в багаття. Червонуваті відблиски вогню освітили напружені обличчя моїх товаришів і заграли в листі над нашою головою.

— Що це було? — пошепки запитав я.

— Вранці довідаємося, — сказав лорд Джон. — Це десь зовсім близько, не далі тієї прогалини.

— Ми удостоїлися честі підслухати здалеку доісторичну трагедію, що розігралася в очеретах, коло лагуни юрського періоду, коли великий ящір прикінчував у твані свого слабшого побратима! — виголосив Челленджер з надзвичайною навіть для нього урочистістю. — Так, людина багато виграла з’явившись на Землі трохи пізніше. На світанку всесвіту їй довелося б зустрітися з такими чудовиськами, що не злякалися б ні її мужності, ні її винахідливості. Хіба допомогли б їй стріли, праща і спис при зіткненні з тими силами, що розгулялися сьогодні вночі? Навіть сучасна гвинтівка не дасть вам переваги при зустрічі з таким чудовиськом.

— Проте я ставлю на свого милого дружка, — сказав лорд Джон, погладжуючи дуло «експреса». — Але не заперечую, в цього страховиська були чималі шанси на перемогу.

Саммерлі підняв руку.

— Тсс! — прошепотів він. — Мені щось почулося.

Мертву тишу порушив глухий, мірний тупіт. Якась тварина продиралася хащами, обережно ступаючи важкими лапами. Вона повільно обійшла наш форт і зупинилася поруч входу. Ми почули її свистячий подих. Тільки легка огорожа відокремлювала нас від цього нічного чудовиська. Ми схопилися за гвинтівки, а лорд Джон, витягши кущ з колючої огорожі, проробив у ній щось на зразок амбразури.

— Боже мій! — шепнув він. — Я, здається, бачу його!

Я заглянув в амбразуру поверх плеча лорда Джона. Так! Правильно! У густій тіні під деревом виднілася тінь ще густіша. Дика міць і лютість почувалися в цьому припалому до землі первісному звірові. Зростом він був не вищий за коня, але його важкі обриси говорили про надзвичайну силу. Тільки в надпотужного організму міг бути такий подих — наповнений, рівний, як у парового котла. Чудовисько ворухнулося, і я побачив його страшні очі, що блиснули зеленим вогнем. І відразу почув шерех — воно повільно рушило вперед.

— Зараз стрибне! — сказав я і звів курок.

— Не стріляйте! — шепнув лорд Джон. — Хіба можна стріляти в таку тиху ніч? Звук віднесе на кілька миль. Прибережіть це наостанок.

— Якщо воно перескочить через огорожу, ми пропали, — сказав Саммерлі з нервовим смішком.

— Перескочити ми йому не дамо! — крикнув лорд Джон. — Але стріляйте тільки в зовсім крайньому випадку. Може, я і так з ним впораюся. Треба спробувати. Важко уявити собі більш сміливий учинок, ніж той, який зробив лорд Джон. Він нахилився над багаттям, вихопив з вогню палаючу гілку й в одну мить прослизнув крізь вузький отвір, пророблений в огорожі. Чудовисько з грізним гарчанням рушило вперед. Не вагаючись жодної миті, лорд Джон швидко і легко підбіг до нього і тицьнув палаючою гілкою просто в його морду. Переді мною усього лиш на секунду промайнула огидна маска гігантської жаби — бородавчаста, наче поїдена проказою шкіра і величезний рот, весь у крові. І відразу слідом у кущах почувся тріск, і наш страшний гість зник у лісовій хащі.

— Я так і думав, що він злякається вогню, — зі сміхом сказав лорд Джон, повернувшись за огорожу і жбурнувши гілку в багаття.

— Ви ризикували життям! — хором скрикнули ми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвіданий світ» автора Конан Дойл А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава XI Я стаю героєм дня“ на сторінці 1. Приємного читання.