Розділ «Глава IX Хто міг передбачити це?»

Незвіданий світ

Що ж нам залишалося робити? Провізії і того, що ми здобували полюванням, у нас було цілком достатньо, але ж настане день, коли запаси треба буде поповнити. За два місяці почнуться дощі, і тоді в таборі не всидиш. Ці скелі твердіші від мармуру, у нас не вистачить ні часу, ні сил, щоб висікти стежину на таку висоту. Тому немає нічого дивного, що весь той вечір ми похмуро поглядали один на одного і, нарешті, не витрачаючи зайвих слів, залізли під ковдри. Перед тим як заснути, я ще помилувався на таку картину: Челленджер, наче величезна жаба, сидів навпочіпки коло багаття, підперши руками свою масивну голову, і, очевидно, був так занурений у міркування, що навіть не відгукнувся на моє «добраніч».

Але вранці перед нами постав зовсім інший Челленджер. Цей Челленджер, очевидно, був у захваті від власної персони і усією своєю істотою випромінював самовдоволення. За сніданком він раз у раз поглядав на нас з удаваною скромністю, начебто говорячи: «Усі ваші похвали мною заслужені, я це знаю, але благаю вас, не змушуйте мене червоніти від ніяковості!» Борода в нього так і стовбурчилася, груди були випнуті вперед, права рука закладена за обшлаг куртки. Таким він, імовірно, бачив себе на одному з п’єдесталів Трафальгар-скверу, ще не зайнятому черговим лондонським пугалом.

— Еврика! — крикнув, нарешті, Челленджер, блиснувши зубами крізь бороду. — Джентльмени, ви можете поздоровити мене, а я можу поздоровити усіх вас. Задачу розв’язано!

— Ви знайшли, звідки можна піднятися на плато?

— Насмілююся так думати.

— Звідки ж?

Замість відповіді Челленджер показав на пірамідальний стрімчак, що піднімався праворуч від нашої стоянки. Фізіономії в нас видовжилися — принаймні за свою ручаюся. Зі слів Челленджера ми знали, що на цей стрімчак можна піднятися. Але ж між ним і плато лежить бездонна прірва!

— Нам ніяк не перебратися через неї, — ледве вимовив я.

— На вершину ми так або інакше піднімемося, — сказав він. — А там подивимося, може, я зумію вам довести, що моя винахідливість не має кінця.

Після сніданку ми розв’язали тюк, у якому наш керівник тримав усі свої альпіністські пристрої. Звідти були витягнуті залізні кішки, скоби і міцний, легкий канат довжиною в півтораста футів. Лорд Джон був досвідчений альпініст, Саммерлі теж доводилося робити важкі сходження, отже, з усіх нас новачком у цій справі був тільки я. Але сила і запопадливість мали відшкодувати мені відсутність досвіду.

Завдання виявилося не таким вже й важким, хоча були хвилини, коли в мене волосся ворушилися на голові від страху. Першу половину підйому ми подолали зовсім просто, але далі стрімчак ставав усе крутішим, і останні п’ятдесят футів ми посувалися, чіпляючись руками і ногами за кожний виступ, за кожну тріщину в каменях. Ні я, ні професор Саммерлі не здолали б усього підйому, якщо б не Челленджер. Він перший добрався до вершини (дивно було бачити таку спритність у цій важкій людині) і прив’язав канат до стовбура великого дерева, що росло там. З його допомогою ми незабаром видерлися нагору по нерівній кам’яній стіні й опинилися на невеликій зарослій травою площадці футів двадцять п’ять у поперечнику. Це й була вершина стрімчака.

Трохи віддихавшись, я глянув назад і був уражений краєвидом, що відкрився переді мною. Здавалося, уся бразильська рівнина лежала перед нами, йдучи вдалину, у блакитнуватий серпанок, що застеляв обрій. Біля самих наших ніг починався положистий кам’янистий схил, порослий подекуди деревоподібною папороттю, а далі, за сідловиною пагорбів, чітко виступали жовто-зелені зарості бамбука, через які ми недавно пробиралися. Потім кущі і дерева густішали і, нарешті, зливалися в суцільну стіну джунглів, яка тяглася скільки сягало око і, напевно, ще на добрих дві тисячі миль у глиб країни.

Я все ще тішився цією чарівною панорамою, як раптом важка рука професора опустилася на моє плече.

— Дивіться сюди, мій юний друже, — сказав він. — Vestigia nulla retrorsum![38] Прагніть вперед, до нашої славної мети!

Я перевів погляд на плато. Воно лежало на одному рівні з нами, і зелена облямівка чагарника з рідкими деревами була так близько від стрімчака, що я мимоволі засумнівався: невже вона дійсно недосяжна? На око ця прірва була не більше сорока футів у ширину, але чи не однаково — сорок футів чи чотириста? Я схопився за стовбур дерева і заглянув униз, у безодню. Там, на самому її дні, чорніли крихітні фігурки індіанців, що дивилися на нас. Обидві стіни — і стрімчака і гірського кряжа — були зовсім стрімкі.

— Цікава річ! — почувся позад мене скрипливий голос професора Саммерлі.

Я озирнувся і побачив, що він з величезною цікавістю розглядає дерево, яке утримувало мене над безоднею. У його гладкій корі і маленькому ребристому листі було щось страшенно знайоме.

— Та це ж бук! — вигукнув я.

— Цілком правильно, — підтвердив Саммерлі. — Наш земляк теж потрапив на чужину.

— Не тільки земляк, шановний сер, але й вірний союзник, якщо вже на те пішло, — сказав Челленджер. — Цей бук виявиться нашим рятівником.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвіданий світ» автора Конан Дойл А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава IX Хто міг передбачити це?“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи