Розділ «Глава XVI На вулицю! На вулицю!»

На вулицю! На вулицю!

Я вважаю своїм обов’язком висловити глибоку вдячність усім нашим друзям з Амазонки, що так радо нас прийняли і виявили до нас стільки уваги. На особливу подяку заслуговують сеньйор Пеналоса й інші посадові особи бразильського уряду, чия допомога забезпечила нам повернення додому, а також сеньйор Перейра з міста Пари, який завбачливо підготував для нас все необхідне щодо туалету, так що тепер нам не соромно буде з’явитися в цивілізованому світі.

На жаль, ми погано відплатили нашим благодійникам за їхню гостинність. Але що ж вдієш! Користуюся нагодою запевнити їх усіх, що, якщо вони матимуть намір вирушити нашими слідами у Країну Мепл-Уайта, це буде тільки марне гаяння часу і витрата грошей. У своїх розповідях ми змінили всі назви, і як би ви не вивчали звіти експедиції, однаково вам не вдасться навіть близько підійти до тих місць.

Ми гадали, що підвищений інтерес до нас у Південній Америці має чисто місцевий характер, але хто міг припустити, яку сенсацію зроблять у Європі перші неясні чутки про наші пригоди! Виявляється, нами цікавився не тільки вчений світ, але і широка публіка, хоч ми довідалися про це порівняно пізно.

Коли «Ібернія» була вже за п’ятдесят миль від Саутгемптона, бездротовий телеграф почав передавати депешу за депешею від різних газет і агентств, що пропонували нам колосальні гонорари хоча б за найкоротше повідомлення про результати експедиції. Однак обов’язок вимагав від нас насамперед відзвітувати перед Зоологічним інститутом, який доручив нам зробити розслідування, і, порадившись між собою, ми відмовилися давати які-небудь відомості до друку. Саутгемптон кишів репортерами, але вони нічого не домоглися від нас, і тому легко собі уявити, з яким інтересом публіка чекала засідання, призначеного на вечір сьомого листопада.

Зал Зоологічного інституту — той самий, де створили комісію розслідування, — був визнаний недостатньо містким, і засідання довелося перенести в Куїнз-Холл на Ріджент-стріт. Тепер уже ніхто не сумнівається, що якщо б навіть улаштовувачі зняли Альберт-Хол, то він теж не вмістив би всіх бажаючих.

Знаменне засідання було призначено на другий вечір після нашого приїзду до Лондона. Передбачалося, що перший день піде в нас на особисті справи. Про свої я поки що промовчу. Мине час, і, може, мені буде легше думати і навіть говорити про все це. На початку свого оповідання я розкрив читачеві, які сили спонукали мене до дії. Тепер, мабуть, варто сказати, чим все це скінчилося. Адже настане ж час, коли я скажу собі, що шкодувати немає про що. Якась сила штовхнула мене на цей шлях, і їй я зобов’язаний тим, що пізнав ціну справжнім пригодам.

А тепер перейду до останньої події, що завершила нашу епопею. Коли я сушив собі голову, як би краще описати її, погляд мій упав на номер «Дейлі-газетт» від 8 листопада, в якому був вміщений найдокладніший звіт про засідання в Зоологічному інституті, написаний моїм другом і колегою — Макдоною. Наведу його тут цілком, починаючи із заголовків, — адже однаково краще нічого не придумаєш. Звичайно, наша «Дейлі», горда тим, що в експедиції брав участь її власний кореспондент, приділила найбільше місця подіям у Зоологічному інституті, але інші великі газети теж не залишили їх без уваги.

Отже, надаю слово моєму другові Макдоні:

НОВИЙ СВІТ

БАГАТОЛЮДНЕ ЗІБРАННЯ В КУЇНЗ-ХОЛІ

БУРХЛИВІ СЦЕНИ В ЗАЛІ

НАДЗВИЧАЙНА ПОДІЯ

ЩО ЦЕ БУЛО?

НІЧНА ДЕМОНСТРАЦІЯ НА РІДЖЕНТ-СТРІТ

(Від нашого спеціального кореспондента)

Довгоочікуване засідання Зоологічного інституту, на якому був заслуханий звіт комісії, посланої рік тому у Південну Америку для перевірки відомостей, наданих професором Челленджером, про наявність форм доісторичного життя на цьому материку, відбулося вчора в Куїнз-Холі, і ми сміливо можемо сказати, що цей день увійде в історію науки, бо події його мали настільки надзвичайний і сенсаційний характер, що навряд чи вони коли-небудь, зітруться з пам’яті присутніх. (Мій побратиме по перу Макдоне! Яка страшенно довга вступна фраза!)

Офіційно запрошення розповсюджували тільки серед членів інституту і близьких до них осіб, але, як відомо, останнє поняття досить невизначне, і тому великий зал Куїнз-Холу був повний повнісінький задовго до початку засідання, призначеного на восьму годину. Однак широка публіка, яка без усяких на те підстав вважає себе скривдженою, штурмом узяла двері залу після тривалої сутички з поліцією, під час якої постраждало кілька людей, у тому числі інспектор Скобл, якому зламали ногу. Включаючи цих бунтівників, які заповнили не тільки всі проходи, але і місця, відведені для представників преси, прибуття мандрівників очікувало, за приблизним підрахунком, не менше п’яти тисяч людей. Коли мандрівники нарешті з’явилися, їх провели на естраду, де на той час зібралися найбільші вчені не тільки Англії, але і Франції й Німеччини. Швеція також була представлена в особі знаменитого зоолога професора Упсальського університету пана Сергіуса. Появу чотирьох героїв дня зустріли овацією: весь зал встав і вітав їх лементами й оплесками. Утім, уважний спостерігач міг уловити якусь дисонуючу нотку в цій бурі захвату і зробити звідси висновок, що перебіг зборів буде не зовсім мирний. Але того, що сталося насправді, ніхто з присутніх передбачити не міг.

Описувати тут зовнішність наших чотирьох мандрівників немає ніякої потреби, оскільки їхні фотографії вміщені в усіх газетах. Важкі випробування, яких, як кажуть, їм довелося зазнати, мало відбилися на них, хоча вони залишали наші береги зовсім не такими засмаглими. Борода професора Челленджера стала, мабуть, ще пишнішою, риси обличчя професора Саммерлі — дещо сухішими, лорд Джон Рокстон трохи схуд, але в цілому стан їхнього здоров’я не залишає бажати нічого кращого. Що ж стосується представника нашої газети, відомого спортсмена і гравця в регбі міжнародного класу Е. Д. Мелоуна, то він цілком у формі, і його чесне, гарне обличчя так і сяє добродушною посмішкою. (Добре, Мак, тільки попадися мені!)