Розділ «13»

— Навіть так? — здивувався він. — Де ж це було?

— Тут, у Бонні, — відповів я, — дівчатам з групи Марі. Я приїздив з Кельна до них на молодіжний вечір, показав дівчатам кілька своїх фокусів, а потім говорив з ними про діву Марію. Якщо цікавитесь, то розпитайте Моніку Сільвс. Звичайно, я не міг балакати з дівчатами про те, що ви називаєте «плотським бажанням»! Ви ще слухаєте?

— Слухаю і дивуюсь, — мовив він. — Ви таки справді стаєте вульгарним, Шнір.

— Достобіса, прелате, — не витримав я, — адже весь процес, внаслідок якого з’являються на світ діти, теж досить вульгарне діло. Але, якщо вам це приємніше, ми можемо поговорити й про лелеку... Все, що говориться в ваших «колах», виголошується в проповідях і пишеться в святому письмі про це вульгарне діло, — чистісіньке лицемірство. В глибині душі ви, католики, дивитесь на нього як на свинство, мимоволі узаконене шлюбом, або ж ілюзорно відділяєте плотське від того, що, крім плотського, належить до цього діла, — але ж саме те, що, крім плотського, належить сюди, і є найскладніше. Навіть заміжня жінка, що ледве терпить свого законного чоловіка, не є сама тільки плоть, і якийсь найбрудніший п’яниця, що йде до повії, не є сама тільки плоть, як і та повія. Ви поводитеся з усім «тим ділом», як з карнавальною вертушкою, а воно — справжній динаміт.

— Шнір, — в’яло озвався Зоммервільд, — мене дивує, як багато ви думали про «це діло».

— Дивує! — вигукнув я. — А чом вас не дивують оті безмозкі тварюки, що дивляться на своїх дружин як на звичайнісіньку законну власність? Спитайте Моніку Сільвс, що я тоді говорив про це дівчатам. Відколи я відчув, що сам належу до чоловічого роду, я майже ні про що інше не думав так серйозно. А вас це дивує?

— Але ж ви не маєте ніякої, навіть найменшої уяви про право і закон. А втім, ці речі — якими складними вони б не були — потребують певного впорядкування.

— Ага, — сказав я, — од вашого впорядкування перепало дещо й мені. Ви штовхаєте природу на шлях, який самі ж називаєте перелюбством, а коли природа вторгається в шлюб, ви починаєте страхати людей. Сповідь, прощення, гріх і тому подібне. Все у вас регулюється законом.

Зоммервільд засміявся. Сміх його звучав якось вульгарно.

— Шнір, — мовив він, — нарешті я збагнув, чого ви страждаєте. Очевидно, ви такий же однолюб, як і осел.

— Ви навіть і в зоології нічого не тямите, — сказав я, — що вже тоді говорити про homo sapiens.[13] Віслюки зовсім не однолюби, хоч на вигляд вони й благочестиві. У них панує нічим не обмежений проміскуїтет. От ворони моногамні, а також колючки, галки і часом носороги.

— А Марі, очевидно, ні... — бовкнув він. І, певно, помітивши, як боляче вразили мене ці слова, додав стиха: — Дуже шкодую, Шнір, я волів би краще не говорити вам цього, але ж... Ви вірите моїй щирості?

Я мовчав. Виплюнувши на килим недопалену сигарету, я дивився, як з неї посипались іскри й пропалили чорні дірочки.

— Шнір, — гукнув він благально, — принаймні повірте, що мені не хотілось вам говорити про це.

— Вам хіба не однаково, вірю я вам чи ні? — сказав я. — А втім, якщо для вас це щось важить, будь ласка: я вірю вам.

— Ви тільки-но так багато говорили про природу, — почав він знову, — вам слід було б, скорившись їй, поїхати слідом за Марі й боротися за неї.

— Боротися... — повторив я. — А де це написано у ваших проклятих законах про шлюб?

— Але ж ваші зв’язки з фрейлейн Деркум не були шлюбом.

— Гаразд, — погодився я, — нехай і так, не були шлюбом. Але ж я мало не щодня домагався поговорити з нею по телефону, день у день писав їй листи.

— Я знаю, — сказав він, — знаю. Але тепер це вже запізно.