Розділ «11»

— Про мистецтво, — мовив я, — але, якщо можна, давайте краще поговоримо про конкретні справи.

— Тут нам навряд чи що й нищилось обговорювати, — сказав він, — я не відмовлюсь од вас, чуєте? Ви мене зрозуміли?

Від подиву я не міг вимовити й слова.

— Ми вас вилучимо з обігу на півроку, а там я знову випхну вас на сцену. Гадаю, той слизняк із Бохума не дуже серйозно уразив вас?

— Та дісталось, — відповів я, — до того ж він обдурив мене — замахорив пляшку горілки й різницю вартості білета першого та другого класу до Бонна.

— З вашого боку було слабоумством дозволяти знизити гонорар. Договір є договір, а що ви дали осічку, то це ж тільки через нещасний випадок.

— Цонерер, — озвався я стиха, — ви справді такий людяний, чи...

— Дурниці, — перебив він мене, — просто я вас люблю. Якщо ви цього й досі не помітили, то ви, значить, тупіший, ніж я думав, а крім того, ви ще можете принести непогану виручку. Тільки ви киньте оту дитячу пристрасть дудлити шнапс.

Він мав рацію. «Дитяча пристрасть» — тут найвлучніші слова.

— Але ж мені це допомагає, — спробував виправдатись я.

— Яким чином? — запитав він.

— Стає легше на душі, — відповів я.

— От іще дурниці, — сказав він, — облиште ви свою балаканину про душу. Звичайно, ми могли б оскаржити порушення контракту з боку Майнца і, певно, виграли б, але я не раджу тягатися з ними. Зробимо перерву на півроку, а там я знову поставлю вас на ноги.

— А на що мені жити? — спитав я.

— Ну, — сказав він, — батенько ваш міг би щось підкинути.

— А коли не дасть нічого?

— Тоді знайдіть собі милу подружку, яка поки що зможе утримувати вас.

— Краще вже я піду халтурити, — сказав я, — сяду на велосипед і подамся по селах і містечках.

— Ви помиляєтесь, — мовив він, — у селах та містечках теж читають газети, а в такій ситуації я не можу вас продати навіть за двадцять марок за виступ у якомусь шкільному клубі.

— Ви вже пробували це? — поцікавився я.