Розділ «ЩАСТИ ВАМ, ПАНОВЕ»

— Це мерзота, — не вгавав хлопець. — Це гріх проти цнотливості. Гріх проти господа нашого і спасителя.

— Ні,— сказав док Фішер. — Це природна річ. Так і має бути, і згодом ти почуватимеш себе тільки щасливим.

— Ет, нічого ви не розумієте, — мовив хлопець.

— Ось послухай, — сказав док Фішер і почав пояснювати хлопцеві певні речі.

— Ні. Не хочу я цього слухати. І не змушуйте мене.

— Послухай, прошу тебе, — наполягав док Фішер.

— Ти просто клятий дурень, — сказав хлопцеві доктор Віл-кокс.

— То ви не хочете це зробити? — спитав хлопець.

— Що зробити?

— Каструвати мене.

— Слухай, — сказав док Фішер. — Ніхто не буде тебе каструвати. Нічого поганого з твоїм тілом не діється. Ти маєш гарне тіло і кинь про це думати. А якщо ти такий побожний, то запам'ятай: те, на що ти нарікаєш, ніякий не гріх, а засіб прилучення до таїнства.

— Я не можу цього перебороти, — вів своєї хлопець. — Молюся і вночі, і вдень. Це гріх, повсякчасний гріх проти цнотливості.

— Ой пішов би ти краще та……. — сказав доктор Вілкокс.

— Коли ви таке говорите, я вас не чую, — з гідністю відказав хлопець доктору Вілкоксові.— То, може, все-таки зробите мені ласку? — спитав він дока Фішера.

— Ні,— відповів док Фішер. — Я ж сказав тобі, хлопче.

— Та турніть ви його, — озвався доктор Вілкокс.

— Я сам піду, — сказав хлопець. — Не чіпайте мене. Я вже йду.

Це було напередодні, десь близько п'ятої…

— То що сталося? — запитав я.

— А те, що сьогодні о першій ночі хлопчину привезли до нас, — відказав док Фішер. — Він покалічився бритвою.