Розділ «ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937 -1939»

Отже, в Європі йдеться до війни. То що ж ми як реалісти збираємося робити?

Насамперед ми хочемо залишитися збоку. Ми нічого не виграємо в європейській війні, крім, може, тимчасового процвітання.

Один із способів залишитися збоку — не продавати зброї жодній з країн, що воюватимуть. Але все одно англійці і хлопці з нашого державного департаменту зроблять усе, щоб втягти нас у війну; тільки це виглядатиме, що ми воюватимемо не з егоїстичних, а з найвищих найблагородніших і найгуманніших почуттів. Друга сторона займеться нами теж; але хто може позмагатися з англійцями в їхній майстерності викликати довіру?

У німців неабиякий талант дратувати народи, ображати нації, знаходячи різні приводи до війни. Гогенцоллерни колись були гидкі, але нацисти будуть ще гірші, і якщо тоді була одна «Лузітанія» [109], то тепер можна буде налічити півдюжини таких випадків. Варвари, які бомбили Герніку і розстрілювали цивільне населення Барселони, навряд чи стримаються, щоб не напасти на «Нормандію» чи «Куїн Мері». Отже, коли почнеться війна, американцям доведеться ризикувати своїми кораблями. Або воювати за «Французьку лінію», чи «лінію Кунарда» [110].

Ні. Якщо ви хочете бути реалістами, то треба вирішити перш за все: воювати нам чи ні. Буде досить причин, щоб втягти нас у війну. І йдеться ж до війни.

Отже, давайте залишимося збоку. Але чому залишатися збоку і терпіти збитки? Якщо ми реалісти, чому б нам не продавати обом сторонам все, що вони схочуть, все, що ми можемо виробити? Але продавати все за готівку. Нічого не продавати в кредит, бо інакше, допомагаючи одній країні перемогти, щоб вона змогла оплатити нам борги, ми змушені будемо знову пройти через увесь цей фарс воєнних боргів.

Ідеться до війни в Європі. Чому б нам не погріти на цьому руки, якщо ми реалісти? Але продавати все тільки за готівку, і розрахунки провадити тільки золотом.

А щоб нас не втягли в війну, нам нічого не треба доставляти в воюючі країни на своїх кораблях. Жоден американський корабель не повинен перевозити воєнних вантажів. Хай кожна воююча країна, яка хоче щось купити, посилає до нас свої кораблі, платить готівкою за те, що вона хоче купити, а коли її кораблі буде потоплено, тим краще.

Тоді будемо продавати їм і кораблі, теж за готівку; добрі кораблі, швидко збудовані і з поганими кілями, такі, як ми продавали їм у минулу війну. Все це будемо будувати й про-даваїи за готівку. Готівку братимем при замовленні; корабель буде власністю країни, що його купила, від миті, коли тільки його кіль торкнеться до води.

А коли гестапівці вдадуться до саботажу і спалять верф, мй й тоді не встрянемо у війну. Бачите, наше добро буде застраховане. Чим більше саботажів, тим краще. А коли їхні кораблі будуть потоплені, то ми і їм збудуємо інші; теж за готівку.

То хай європейські джентльмени воюють, а ми, тому що вони платитимуть готівкою, подивимось, на доки їм її вистачить. Чому б не бути нам реалістами? Чи ви, може, вже не хочете грати?

ПРАВДА ПРО ОДИН НЕПРИЄМНИЙ ВИПАДОК

«Кен», 22 вересня 1938

Я зустрівся з цим добродієм у мадрідському готелі «Флоріда» наприкінці квітня минулого року. Було це після обіду, а він приїхав з Валенсії напередодні ввечері. Цілісінький день він сидів у своєму номері й писав статтю. Він був високий, з водянистими очима, і його плескатий лисіючий череп був ретельно прихований зализаними залишками білявого волосся.

— Як вам Мадрід? — запитав я його.

— Тут панує терор, — сказав журналіст. — Усе свідчить про це, куди не поткнись. Скрізь тисячі трупів.

— Коли ви приїхали сюди? — поцікавився Й,

— Учора ввечері.

— А де ви бачили трупи?

— Та вони тут скрізь, — мовив він. — А особливо вранці,