Розділ «ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937 -1939»

Відповідь: Основна мета війни — роззброїти ворога.

Питання: Що необхідно зробити, щоб цього досягти?

Відповідь: По-перше, військова сила ворога повинна бути знищена, тобто її треба довести до такого стану, щоб вона була неспроможна далі вести війну. По-друге, країну треба завоювати. Бо країна — джерело нової військової сили. По-третє, треба зламати волю ворога.

Питання: Чи є ще інші способи нав'язати ворогові свою волю?

Відповідь: Так, є. Це вторгнення, тобто окупація ворожої території не з метою її захоплення, а тільки для того, щоб спустошити її або зібрати контрибуцію.

Питання: Чи може країна, перебуваючи в оборонній позиції, виграти війну? ’

Відповідь: Так, може. Ця заперечність мети, що лежить в основі чистої оборони, теж є природним засобом подолання ворога під час тривалої боротьби, тобто виснаження його. Отже, якщо заперечний намір, тобто об'єднання всіх засобів тільки для пасивного опору, дає перевагу в боротьбі і якщо ця перевага достатня для того, щоб врівноважити переважаючі ворожі сили, то досить тільки затягти боротьбу, щоб довести на-

пруження ворога до невідповідності з важливістю політичної мети: доведеться від неї відмовитися. Отже, з цього можна бачити, що цей спосіб знищення ворога застосовується саме в тих численних випадках, коли слабший хоче вистояти проти сильнішого.

Фрідріх Великий під час Семирічної війни був не досить сильний для того, щоб перемогти австрійську монархію, а якби він і спробував зробити це в стилі Карла XII, то неодмінно загинув би. Але після того як він успішно запровадив у себе систему економії ресурсів і держави, які воювали проти нього сім років, побачили, що справжні витрати на війну набагато перевищують ті, на які вони розраховували спочатку, вони підписали з ним мир.

Всі ці відповіді дав Клаузевіц [107] а він дуже добре знав свою справу. Читати їх нудно, втомливо, але ж так багато дурниць пишуть, думають і кажуть про війну, що необхідно повернутися до цього старого Ейнштейна воєнної стратегії, щоб знайти прецеденти в минулому, згідно з якими Іспанська республіка веде тепер війну. Якщо ви вивчите ці два розділи Клаузевіца про незламну міць оборони, ви зрозумієте, чому війна в Іспанії ще довго триватиме.

Війна в Іспанії триває вже два роки. В Китаї — рік. Війна в Європі вибухне найпізніше наступного літа.

Вона ледве не почалася двадцять першого травня. А може, почнеться тепер, у серпні. Чи, може, її відсунуть до наступного літа. Але вона обов'язково буде.

То що ж таке війна? Ми кажемо, що війна — убивство, що вона непростима, що нічим не можна виправдати наступальну війну. А що каже Клаузевіц? Він визначає війну, як «продовження політики іншими засобами».

То коли ж почнеться ця нова війна? Можете бути певні, що початок її в найдрібніших деталях розроблено вже тепер. От тільки коли ж вона почнеться?

«Якщо обидві сторони озброїлися для боротьби з якоїсь при-, чини, яка повинна існувати, поки супротивники лишаються озброєними, тобто поки вони не підпишуть миру, то спокій може бути тільки при одній умові: при бажанні виждати більш сприятливого для початку ворожих дій моменту».

Це знову Клаузевіц.

«Державний діяч, який знає, що його зброя готова до дії, і розуміє, що війна неминуча, але вагається вдарити першим, — винний у злочині проти своєї країни».

А це вже сказав фон дер Гольц [108]. І це теж варто прочитати.

Останнім часом містер Невілл Чемберлен і прихильники його політики в нашому державному департаменті все частіше вимагають, щоб ми стали реалістами.

А чому б нам і не бути реалістами? Не такими реалістами, як Чемберлен та його прихильники тимчасових заходів англійської політики, що її буде відкинуто, як тільки англійці озброяться, а реалістами американськими.