Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Еге ж.

— Що він зробив? — спитав другий ветеран.

— Нічого, — відповів Річард Гордон. — Біс із ним. Нічого.

— Він тобі заважає? Ми можемо його остудити. Навалимося з трьох боків — і гуляй ногами.

— Ні,— сказав Річард Гордон. — Це нічого не дасть.

— Ми з ним поговоримо, як він вийде на вулицю, — сказав рудий ветеран. — Мені не подобається його пика. В цього гада на пиці написано, що він — штрейкбрехер.

— Я ненавиджу його, — сказав Річард Гордон. — Він спаскудив мені життя.

— Нічого, ми з ним поквитаємося, — сказав другий ветеран. — У, гад повзучий. Чуєш, Рудий, прихопи-но пару пляшок. Угробимо паскуду. А ти, старий, розкажи, як же це він устиг? Може, візьмемо ще по кухлю?

— Я маю ще долар і сімдесят центів, — сказав Річард Гордон.

— То, може, візьмемо краще пляшку чогось міцнішого? — сказав рудий ветеран. — Бо від пива в мене вже очі на лоба лізуть.

— Ні,— сказав другий. — Тобі корисно пити пиво. Бочкове шво. Тільки це пиво й будемо пити. Гайда, поквитаємося з фертом, а потім повернемося й перепустимо ще по кухлику.

— Ні. Не чіпайте його.

— Ні, братухо. Ми цього так не залишимо. Ти ж сказав, Що цей гад спаскудив тобі жінку.

— Життя. Життя, а не жінку.

— Тьху, пардон. Не ображайся, старий.

— Він розтратник і шахрай, — сказав рудий ветеран. — Ладен закластися, що за нього обіцяно винагороду. Слухайте, їй-богу, я ж бачив сьогодні його фото на пошті!

— А що ти робив на пошті? — підозріливо спитав другий,

— Одержував листа. Маю я на це право чи ні?

— А табір що — не має адреси?

— Може, ти ще скажеш, що я туди ходив класти гроші на книжку?