Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

Старий сказав щось масаєві, ми знов потисли один одному руки й розійшлися, мов найкращі друзі. Крізь туман ми помітили далеко на рівнині ще кількох масаїв. Вони йшли дорогою, дуже згинаючи коліна, з коричневими шкурами на плечах і списами, що видавалися тоненькими в ранковому світлі.

І ось ми знов у машині; голова сернобика в полотняному мішку, шматки туші висять під щитом, кров сохне, м'ясо вкривається порохом, ми вже їдемо по червоному піску: рівнина закінчилася, і чагарі підступають упритул до самої дороги; ми перетинаємо пагорби й маленьке сільце Кібайя з готелем, крамницею і багатьма обробленими ділянками. Тут Ден сидів якось на копиці сіна, дожидаючись, чи не прийде часом куду пастися на маїсове поле, коли нагодився лев і мало не злапав Дена. Відтоді сільце Кібайя стало для нас славним пам'ятним місцем, а що було прохолодно й сонце ще не висушило роси, я запропонував, — щоб сільце запам'яталось дужче й залишило ще кращі спогади, — випити пляшку німецького пива зі срібною фольгою круг шийки та чорно-жовтою етикеткою, де зображено вершника. Віддавши отак данину Кібайї, ми дізналися, що дорога далі Придатна для їзди, попросили перегнати водіям їхати слідом за нами на схід і рушили до узбережжя, в країну куду.

Увесь той- час, поки сонце підбивалось усе вище й ставало дедалі жаркіше, ми їхали місцевістю, що її Старий, коли я запитав, назвав «мільйоном миль клятої Африки». Низенькі чагарі підступали впритул до дороги, утворюючи непрохідні зарості.

— Тут трапляються величезні слони, — сказав Старий. — Тільки ж не можна на них полювати. Тим-то вони такі велетенські. Просто, еге ж?

Після довженної «країни мільйона миль» почалися сухі, піщані, облямовані чагарями степи; під палючим сонцем вони перетворилися на справжню пустелю з латочками рослинності біля води і, як докинув Старий, нагадували північну прикордонну смугу Кенії. Ми виглядали геренуків [64] цих довгошиїх антилоп, дуже схожих поставою й порухами на комах-богомолів, та дрібніших куду, котрі, як ми знали, водяться в цьому пустельному краї; проте сонце вже підбилося височенько і ми не бачили жодної тварини. Врешті дорога стала поступово підійматися на низькі, сині від лісу пагорби, між якими на милі тягся рідкий чагарник, а попереду, мов гори, височіли два велетенські й стрімкі лісисті пагорби. Вони стояли обабіч дороги, і, виїхавши туди, де червона піщана дорога звужувалась, ми зустріли череду в кількасот голів, що її гнали до узбережжя скупники худоби з Сомалі. Попереду йшов головний скупник, показний, у білому тюрбані й національному вбранні; в руці він ніс парасольку, мов символ своєї влади. Ми насилу вибралися з тієї череди, минули мальовничі зарості, проїхали між двома височенними узгір'ями і за півмилі, на невеличкому плато, побачили глиняні, криті очеретом хижки тубільного села. З цього боку узгір'я видавались напрочуд гарними, їхні схили поросли лісом, а вище видніли вапнякові відслонення, відкриті галявини та луки.

— Це тут?

— Так, — відповів Ден. — Треба відшукати старий табір.

Старезний, зморщений і побляклий дідуган із сивою щетиною на підборідді, у брудному, колись білому клапті полотна, зібраному на плечі на взірець римської тоги, вийшов з-за хижки й повів нас дорогою назад, згодом звернув ліворуч, до дуже зручної табірної стоянки. У дідугана був жалюгідний вигляд, і коли Старий і Ден поговорили з ним, він з іще жалюгіднішим виглядом подибав по провідників, чиї імена були записані в Дена на папірці — їх радив один голландський мисливець, Денів приятель, який побував тут рік тому.

Ми повиймали з машини сидіння, що правили за стіл і стільці, розстелили куртки в затінку високого дерева, поснідали й випили пива, потім хто дрімав, а хто просто лежав, чекаючи, поки над'їдуть автомашини. Перш ніж вони прибули, повернувся дід із худющим, голоднющим і страшенно жалюгідним представником племені вандеробо: той увесь час стояв на одній нозі й шкріб потилицю; він був озброєний луком, сагайдаком зі стрілами та списом. Коли ми стали допитуватись, чи це той провідник, ім'ячякого записано в нас, дід признався, що не той, і подався по потрібних провідників з винуватим і ще жалюгіднішим виглядом.

Коли ми прокинулись, дід стояв поряд з двома провідниками, зодягненими з ніг до голови в хакі, та ще двома мешканцями села,имайже голими. Після довгих переговорів старший з двох провідників у хакі показав папір для пред'явлення «всім зацікавленим особам», який засвідчував, що його пред'явник добре знає місцевість, надійна людина й досвідчений слідопит. Посвідчення було підписане якимось мисливцем. Провідник у хакі називав цього мисливця Бвана Сімба, — Нищитель Левів, — і це прізвисько страшенно розлютило нас.

— Напевно-, якийсь пройда, що всього раз у житті вбив лева, — сказав Старий.

— Скажіть йому, що я Бвана Фізі,— Нищитель Гієн, — попросив я Дена. — Що Бвана Фізі душить їх голими руками.

Ден сказав тубільцеві, але, видно, щось зовсім інше.

— Спитайте їх, чи не хочуть вони бачити Бвану Жабу, батька всіх жаб, і Маму Тзіггі, володарку всієї сарани.

Ден пустив це повз вуха. Розмова, здається, зайшла про гроші. Коли домовилися про денну платню, Старий пообіцяв провідникам за кожного вбитого нами куду по п'ятнадцять шилінгів.

— Ви маєте на увазі фунт? — спитав старший провідник.

— Здається, ці собі ціну знають, — зауважив Старий. — Мушу сказати, мені щось не до вподоби цей провідник, хоч хай там що пише про нього Бвана Сімба.

До речі, як ми дізналися згодом, Бвана Сімба був чудовий мисливець і здобув якнайкращу славу на узбережжі.

—. Поділімо їх на дві групи й киньмо жереб, — запропонував Сїарий. — У кожній групі має бути один голий і один у штанях. 0собисто я волію голих провідників.

; Та коли ми запропонували двом провідникам у штанях і з' рекомендаціями вибрати собі по голому напарникові, то побачили, що з цього нічого не вийде. Горлопан, неперевершений фінансист і — як виявилось — не менш геніальний актор, котрий доказував на мигах, як Бвана Сімба убив останнього куду, урвав СВОЮ пантоміму й заявив, що полюватиме тільки з Абдуллою. дбдулла, його низенький, носатий і освічений напарник, ходив У нього по сліду. Вони, мовляв, завжди полюють удвох. А сам рін по сліду не ходить. Потім він знову вдався до пантоміми, де Дійовими особами були Бвана Сімба, ще один персонаж, Бвана Доктор та рогаті тварини.