Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Фієста сунула суцільним потоком, і лише автомобілі й автобуси були в ньому острівцями. Та тільки-но прибульці виходили з машини, натовп поглинав їх, і потім вони вирізнялися в кафе хіба що спортивними костюмами, такими несподіваними на тлі чорних селянських блуз. Фієста поглинула навіть англійців із Біарріца — тепер їх можна було помітити, лише проходячи повз їхній столик. Музика на вулицях не вгавала ні на мить. Гуркотіли барабани, завивали дудки. В кафе чоловіки, вчепившись руками за край столу чи обнявши один одного за плечі, співали грубими голосами.

— А ось і Брет, — сказав Білл.

Я озирнувся й побачив, як вона йде площею крізь натовп, високо звівши голову, — неначе фієста відбувалася на її честь, і це і тішило, і трошечки смішило її.

— Привіт, хлоп'ята! — сказала вона. — Я зараз помру від спраги.

— Принесіть іще один великий кухоль пива, — сказав Білл офіціантові.

— Креветки?

— Кон поїхав? — спитала Брет.

— Атож, — сказав Білл. — Він найняв машину.

Принесли пиво. Брет хотіла підняти скляний кухоль, але рука в неї тремтіла. Вона всміхнулась і, нахилившись, надпила великий ковток.

— Добре пиво.

— Дуже добре, — сказав я. Мене непокоїв Майкл. Він явно не лягав спати і весь час пив. Але поки що начебто володів собою.

— Кажуть, Кон побив тебе, Джейку.

— Та ні. Просто нокаутував одним ударом.

— Але він побив Педро Ромеро, — сказала Брет. — Дуже побив його.

— Як він?

— Нічого, очунює. Він не хоче виходити з кімнати.

— А який у нього вигляд?

— Кепський. Він дуже побитий. Я сказала йому, що вискочу на хвильку побачитися з вами.

— Він виступатиме?

— Авжеж. Я піду з тобою, якщо ти не проти.