Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

КНИГА ОПОВІДАНЬ

IN OUR TIME

1925

ON THE QUAI AT SMYRNA INDIAN CAMP THE DOCTOR AND THE DOCTOR'S WIFE THE END OF SOMETHING THE THREE-DAY BLOW THE BATTLER A VERY SHORT STORY SOLDIER'S HOME THE REVOLUTIONIST MR. AND MRS. ELLIOT CAT IN THE RAIN OUT OF SEASON CROSS-COUNTRY SNOW MY OLD MAN BIG TWO-HEARTED RIVER

Переклав Володимир Митрофанов

© Український переклад,

видавництво «Дніпро» 1979 р.

НА ПРИСТАНІ В СМИРНІ

Аж дивно, казав він, як вони щоразу зчиняли крик опівночі. Я так і не знаю, чому вони кричали саме о цій порі. Ми стояли в гавані, а вони всі були на пірсі й опівночі починали кричати. Тоді ми скеровували на них прожектор, щоб угамувати їх. І це завжди допомагало. Ми кілька разів проводили по них прожектором, і вони замовкали. Одного дня, коли я був командиром патруля на пірсі, до мене підійшов якийсь турецький офіцер, страшенно розлючений: його нібито дуже образив один з наших матросів. Я пообіцяв йому, що негайно відішлю того нечему на судно, де його суворо покарають. А тоді попросив показати мені винуватця. Він показав на одного матроса з гарматної обслуги, напрочуд тихого й сумирного хлопчину. І додав, що той украй брутально його образив, та ще й не раз. Усе це було сказано мені через перекладача. Я просто повірити не міг, що той артилерист так знає турецьку мову, щоб когось образити. Проте підкликав його до себе й сказав:

— Я хочу знати, чи не говорили ви з кимось із турецьких офіцерів.

— Не говорив з жодним, сер.

— Так я й думав, — мовив я. — Але йдіть-но ви краще на судно й до кінця дня не показуйтесь на березі.

Після того я сказав туркові, що провинного матроса відіслано на судно й буде суворо покарано. Атож, якнайсуворіше. Його це страшенно потішило. Попрощалися ми як добрі друзі.

Та що було найстрашніше, казав він, це жінки з мертвими немовлятами. Ніяк не можна було змусити їх віддати своїх померлих дітей. Бувало, по цілому тижню тримали їх при собі. Не віддавали — і край. І ми нічого не могли з ними вдіяти. Тож доводилося забирати немовлят силоміць. А ще я бачив там одну стару, так то взагалі щось надзвичайне. Я потім розповів про цей випадок знайомому лікареві, то він сказав, що я вигадую. Ми саме звільняли від них пірс — треба було поприбирати мертві тіла, — а та стара лежала там на таких собі ніби ношах. Мене спитали: «Може, ви подивитеся на неї, сер?» Я підійшов подивився, і тієї ж миті вона сконала й одразу задубіла. Ноги їй зсудомило, і спину від поперека так само, і тіло враз заклякло. Неначе вона вже цілу ніч була нежива.

Лежала мертва-мертва і геть задубіла. А коли я розповів про це тому медикові, він сказав, що таке неможливе.

Вони всі юрмилися там на пірсі, і то було зовсім не те, що під час землетрусу абощо, бо вони ніколи не знали, чого сподіватися від турків. І гадки не мали, щб турки вчинять першої-ліпшої миті. Пригадуєте, як нам заборонили заходити в гавань і забирати далі тих людей? Коли ми тоді вранці повернули до берега, в мене таки добряче трусилися жижки. Турки мали силу-силенну гармат і могли так ударити по нас, що й духу нашого там не лишилося б. А ми вирішили зайти в гавань, пристати до пірса, кинути передній і задній якорі, а тоді обстріляти турецькі квартали міста. Вони розтрощили б нас на воді, а ми рознесли б до біса їхнє місто. Та вони тільки постріляли в повітря, коли ми заходили в гавань. Після того туди приїхав Кемаль і прогнав геть турецького командуючого. За перевищення влади, чи що. Той трохи забагато собі дозволив. Могла б таки зчинитися неабияка колотнеча.

Ви, мабуть, пам'ятаєте ту гавань. І скільки там при березі плавало всякої всячини. Уперше в моєму житті дійшло аж до такого, що все те почало мені снитися. Жінки, що народжували дітей, — то ще нічого, як порівняти з тими, що з мертвими немовлятами на руках. Родили і там, ще й як. Дивно тільки, що так мало їх помирало. Накриєш, було, її чимось — і нехай собі як знає. Вони завжди забивалися в найтемніші закапелки трюму й там родили. Аби тільки їх забрали з пірса, а далі їм уже до всього було байдуже.

Та й греки показали себе молодцями. Коли евакуювалися, вони привели на берег свою в'ючну худобу, а що забрати з собою її не могли, то просто поперебивали мулам передні ноги й поскидали їх у воду на мілке. Отак і покинули всіх з перебитими ногами на мілководді. Приємно було все те бачити. Повірте моєму слову, страх як приємно.

І