Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Я йду до свого номера. Спробую заснути.

Він усміхнувся.

— Через оці-от фієсти ми замало спимо. Тож я зараз ляжу й висплюся. Недосипання страшенно шкодить здоров'ю. Геть псує нерви.

— Зустрінемось о дванадцятій в «Іруньї», — сказав Білл.

Майкл вийшов. Ми чули, як він одчинив двері сусідньої кімнати. Потім він подзвонив, прийшла покоївка й постукала в двері.

— Принесіть півдюжини пива й пляшку фундадору, — сказав їй Майкл.

Si, senorito [66]

— Я йду спати, — сказав Білл. — Сердега Майкл. Я через нього встряв учора в страшний скандал.

— Де? В «Мілано»?

— Атож. Там був якийсь панок, що колись сплатив борги Брет і Майкла в Каннах. Він поводився вельми зухвало.

— Я знаю цю історію.

— А я не знав. Але так чи так, це не дає нікому права гудити Майкла.

— Атож, не дає.

— Не мають вони такого права. Хто дав їм таке право? Я йду спати.

— На арені були вбиті?

— Начебто ні. Лише тяжко поранені.

— А на вулиці один загинув.

— Он як? — сказав Білл.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Опівдні Білл, Майкл і я вже сиділи в кафе. Воно було переповнене. Ми їли креветки й пили пиво. Місто було переповнене. На вулицях — не протовпитись. З Біарріца й Сан-Себастьяна весь час приїздили великі автомобілі. Вони привозили глядачів на кориду. Прибували й туристські автобуси. Один із них привіз двадцять п'ять англійок. Вони сиділи у великій білій машині й роздивлялися в бінокль фієсту. Танцюристи були вже зовсім п'яні. Минав останній день фієсти.