Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Бика, що вбив Вісенте Хіронеса, звали Боканегра, привезли його з розплідника Санчеса Таберно під номером 118, і це був третій бик, якого вбив того самого дня на арені матадор Педро Ромеро. На вимогу публіки, бику відрізали вухо і вручили Педро Ромеро; той, у свою чергу, вручив його Брет, а вона загорнула те вухо в мій носовик і залишила і вухо, і носовик, разом з недокурками сигарет «Муратті», в глибині шухляди туалетного столика, що стояв коло її ліжка в готелі Монтойї, в Памплоні.

Коли я повернувся до готелю, нічний портьє ще сидів на лавці за дверима. Просидівши там цілу ніч, він дуже хотів спати. Коли я ввійшов, він підвівся. Разом зі мною ввійшли три покоївки. Вони теж ходили дивитися на биків. Пересміюючись, вони пішли сходами нагору. Я теж піднявся нагору, зайшов до свого номера, скинув черевики й ліг на ліжко. Балконні двері були розчинені, й сонце яскраво освітлювало кімнату. Спати не хотілося, хоч ліг я десь о пів на четверту, а музика збудила мене о шостій. Щелепа боліла з обох боків. Я помацав її пучками пальців. Клятий Кон. Ну, вдарив би когось, коли його вперше образили, та й поїхав собі геть. Але ж ні, він узяв собі в голову, що Брет кохає його. І вирішив залишитись, бо щире кохання, мовляв, подолає все. Хтось постукав у двері.

— Прошу.

Зайшли Білл з Майклом. Вони сіли на ліжко.

— Ото було encierro, — сказав Білл. — Ото було encierro!

— А ти не був там? — спитав Майкл. — Білле, подзвони, щоб принесли пива.

— Який ранок! — сказав Білл. — Господи боже мій, який ранок! А тут іще маємо сердешного Джейка. Сердешного Джейка, боксерську грушу на двох ногах.

— Що було на арені?

— Господи, що там було! — сказав Білл. — Правда, Майкле?

— Уяви собі: біжать ці бики, — сказав Майкл, — а попереду натовп, і хтось у тому натовпі спотикається, падає, й на нього валиться купа людей!

— І всі бики мчать просто по їхніх тілах.

— Я чув лемент.

— То Една лементувала, — сказав Білл.

— А на арену раз у раз вистрибували диваки й махали сорочками.

— Один бик оббіг усе поле й повикидав усіх за бар'єр.

— Чоловік двадцять забрали до лікарні,— сказав Майкл.

— Який ранок! — сказав Білл. — А клята поліція хапала самогубців, що хотіли прийняти смерть від бичачого рога.

— Врешті воли заспокоїли їх, — сказав Майкл.

— Але тривало це добру годину.

— Та ні, не більш, як чверть години, — заперечив Майкл.