Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Хтось привів мене сюди, — відповів Майкл. — Сказав, що ви тут.

— А Кон де?

— Упився, — гукнула Брет. — Його десь прилаштували.

— Де саме?

— Не знаю.

— Звідки нам знати, — сказав Білл. — По-моєму, він помер.

— Він не помер, — сказав Майкл. — Я добре знаю, що він не помер. Він упився ганусівкою — anis del mono.

Почувши слова anis del mono, один із чоловіків, що сиділи за столом, дістав з-за пазухи й простяг мені пляшку.

— Не треба, — сказав я. — Не треба, дякую.

— Пийте, пийте. Arriba! Вище пляшку!

Я ковтнув. Горілка відгонила солодцем, і від неї по тілу розходилося тепло. Я відчув, як у мене запекло в животі.

— То де все-таки в біса Кон?

— Не знаю, — сказав Майкл. — Зараз спитаю. Де наш п'яний товариш? — спитав він по-іспанському.

— Ви хочете подивитися на нього?

— Так, — сказав я.

— Я не хочу, — озвався Майкл. — Це він хоче.

Чоловік, що частував мене горілкою, витер губи й підвівся:

— Ходімо.

В сусідній кімнаті Роберт Кон спокійно спав на бочках. У темряві його обличчя майже не було видно. Хтось накрив його курткою, а другу куртку згорнув і підклав під голову. На грудях його лежав надітий через голову великий вінок із часнику.

— Нехай спить, — прошепотів мій супутник. — Прокинеться тверезий.