Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Я піднявся нагору. Білл стояв у себе на балконі й дивився яа площу. Я став поряд.

— Де Кон?

— В своїй кімнаті.

— Як він?

— Засмучений, звісно. Майкл повівся жахливо. П'яний він просто нестерпний.

— Він був не такий уже й п'яний.

— Помиляєшся. Я ж знаю, скільки ми випили, поки йшли до кафе.

— Потім він протверезився.

— І слава богу. Але при мені він був нестерпний. Я не люблю Кона, сам знаєш, і, по-моєму, він утнув дурницю, поїхавши до Сан-Себастьяна, але казати те, що казав йому Майкл, по-моєму, просто свинство.

— А як тобі бики?

— Чудо! І просто чудо дивитись, як їх вивантажують.

— Завтра прибувають м'юрські.

— А коли починається фієста?

— Післязавтра.

— Треба стежити, щоб Майкл не впивався. Бо тоді він просто нестерпний.

— Ну що, трохи причепуримося перед вечерею?

— Атож. Уявляю, як нам буде весело й приємно.

— Так-так.

А проте вечеря й справді вийшла весела й приємна. Брет у чорній вечірній сукні без рукавів була справжньою красунею. Майкл поводився так, ніби нічого й не сталося. Мені довелось піднятися нагору й привести Роберта Кона. Спочатку він тримався вимушено й манірно, і обличчя його все ще було бліде, закам'яніле, але під кінець він одійшов. Він не міг не дивитися на Брет. Певно, він зазнавав при цьому справжньої втіхи. Мабуть, йому приємно було бачити, що вона така вродлива, й знати, що він був з нею близький і що всі це знають. Цього ніхто не міг у нього відібрати. Білл весь час сипав дотепами. Майкл не відставав від нього. Вони чудово доповнювали один одного.

Такі вечері запам'яталися мені з часів війни. Багато вина, вдавана безтурботність і передчуття: чому бути, того не минути. Вино розрадило й розвеселило мене. Всі довкола здавалися мені чудовими людьми.