Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Він зняв зі стелі великий бурдюк — на галон, а то й більше — і заходився надувати, спочатку надимаючи щоки, а потім випускаючи повітря. Надувши, він узявся за спинку стільця й став на бурдюк обома ногами.

— Навіщо вони вам? Продасте в Байонні?

— Ні. Я з них питиму.

Він ляснув мене по плечу:

— Молодець! Вісім песет за обидва. Дешевше не купите!

Майстер, що розфарбовував готові бурдюки й кидав їх на купу, обернувся до мене.

— Це правда, — сказав він. — Вісім песет — зовсім дешево.

Я заплатив і пішов назад до винарні. Там було ще темніше й дуже тісно. Я не побачив ні Брет, ні Білла, й хтось сказав мені, що вони в задній кімнаті. Я попросив дівчину за стойкою наповнити обидва бурдюки. В один увійшло два літри. В другий — п'ять. Обійшлося все це в три песети й шістдесят сантімо. Чоловік, що стояв поряд, зовсім мені не знайомий, хотів заплатити за вино, але врешті-решт заплатив усе-таки я. Тоді він поставив мені склянку вина. Він не дозволив мені віддячити тим самим, але погодився ковтнути з нового бурдюка. Він підняв у випростаних руках п'ятилітровий бурдюк, стис його, й струмінь вина зацебенів йому просто в горло.

— Ось так, — сказав він і повернув мені бурдюк.

У задній кімнаті Брет з Біллом сиділи на бочках в оточенні танцюристів. Обійнявшись за плечі, вся компанія співала. Майкл сидів за столом з кількома чоловіками в самих сорочках і їв з ними з однієї миски рибу, приправлену цибулею й оцтом. Усі вони пили вино і вмочали хліб в олію з оцтом.

— Сюди, Джейку, сюди! — гукнув Майкл. — Іди до нас. Познайомся з моїми друзями. Ми тут підобідуємо.

Він відрекомендував мене товариству, кожен, хто сидів за столом, підказав Майклові своє ім'я, а тоді вони послали по виделку для мене.

— Годі, Майкле, це ж їхній обід, — гукнула Брет з кутка, де стояли бочки.

— Я не хотів би об'їдати вас, — сказав я чоловікові, що простяг мені виделку.

— Їжте, — сказав той, — нащо ж воно тут стоїть.

Я відкрив великого бурдюка й пустив його по колу. Кожен випив, високо тримаючи його у випростаних руках.

Знадвору, перекривши співи, долинула музика святкової процесії.

— Начебто процесія? — спитав Майкл.

— Nada, — сказав хтось. — Це нічого. Пийте. Вище бурдюк!

— Де вони тебе знайшли? — спитав я в Майкла.