Розділ п'ятий

— Тоді ви мали б цікавитися не так малярством, як скульптурою... Звичайно, тут більше світла. Якщо вважаєте, що він витримає таке освітлення... Я маю на увазі пластику, адже вона має справу з людиною й тільки з нею. Як би ото в нас вода не википіла.

— Цілком слушно, пластика, — погодився Ганс Касторп, поки вони переходили до іншого приміщення; він забув знову повісити портрет або поставити його і прихопив з собою в кабінет, ніс його, опираючи об стегно. — Звичайно, яка-небудь грецька Венера чи то Атлет... безперечно, в них гуманістичне начало виражається особливо чітко, врешті, якщо подумати, то це, напевне, і є найбільш гуманістичний вид мистецтва.

— Ну, а щодо маленької Шоша, — зауважив надвірний радник, — то вона більше підходить для малярства, гадаю, що Фідій чи той інший, як його, з юдейським закінченням, вони б носа відвернули від такої фізіономії... Що це ви робите, чого ви волочите сюди це полотно?

— Перепрошую, я поставлю його поки що ось тут, біля стільця, воно тут наразі чудово може постояти. Але грецькі скульптори не надто переймалися головою, їх перш за все приваблювало тіло, якраз у цьому, можливо, й полягало гуманістичне начало... Отже, жіночі пластичні форми — це перш за все жир?

— Жир! — рішуче відповів надвірний радник, відчинив стінну шафу й дістав звідтіля необхідне начиння для готування кави: циліндричний турецький млинок, турку з довгою ручкою, подвійну посудину для цукру та меленої кави, все з латуні. — Пальмітин, стеарин, олеїн, — вів він далі, насипаючи кавові зерна з бляшаної коробки у млинок, і взявся крутити ручку. — Бачите, панове, я все роблю сам, від початку й до кінця, й кава стає вдвічі смачнішою. А ви гадали, що амброзія краща?

— Та ні, я й сам уже знав про це. Але якось незвично, коли чуєш це від іншого, — сказав Ганс Касторп.

Вони сиділи в закутку, між дверима та вікном, за низьким бамбуковим столиком, латунна поверхня якого була оздоблена східним візерунком і на якій знайшли своє місце кавовий прибор та причандалля для курців, Йоахим розташувався поряд з Беренсом на оттоманці з безліччю шовкових подушечок, Ганс Касторп — у клубному фотелі на коліщатах, до ніжки якого він притулив портрет пані Шоша. На підлозі лежав строкатий килимок. Надвірний радник насипав ложечкою кави та цукру в турку, залив водою та довів до кипіння на спиртівці. Розлита в чашки цибульної форми, кава брунатно пінилася, й коли брати відсьорбнули, вона виявилася дуже міцною й дуже солодкою.

— До речі, й ваші, — сказав Беренс, — і ваші пластичні форми, наскільки про них можна судити, звичайно, також жир, хоча не такою мірою, як у жінок. У нас, чоловіків, жир, як правило, становить одну двадцяту загальної ваги тіла, а в жінок — одну шістнадцяту. Якби ми не мали цього підшкірного шару, то нагадували б зморшкуваті гриби. З часом жир зникає, і тоді, як відомо, шкіра стає поморщеною й досить неестетичною. У жінок жирова тканина найтовща на грудях, животі та стегнах, тобто на всіх місцях, які не залишають байдужим ні серце, ні руку. На ступнях також є шар жиру й від нього лоскітно.

Ганс Касторп крутив у руках циліндричний кавовий млинок. Він був, як і решта кавового прибору, радше індійського чи перського, ніж турецького походження. Про це свідчив стиль гравірування на латуні, при якому блискучі поверхні особливо вирізнялися на матовому тлі. Ганс Касторп роздивлявсь орнамент, але не зразу збагнув, що він відтворює. А коли збагнув, то мимовільно зашарівся.

— Так, це такий собі посуд для самотніх чоловіків, — сказав Беренс. — Тому я тримаю його під замком, розумієте. А то моя кухонна фея на тому собі очі зіпсує. Сподіваюся, вам не зашкодить. Це подарунок однієї пацієнтки, єгипетської принцеси, яку ми мали честь приймати тут не більше одного рочка. Бачите, візерунок повторюється на кожному предметі. Правда, кумедно?

— Атож, кумедно, — повторив Ганс Касторп. — О, ні, що вже там мені від того... В цьому, якщо хочете, можна навіть побачити щось серйозне й урочисте, хоча кавовий прибор і не зовсім до такого пасує... Адже древні також часом відображували щось подібне на своїх гробницях. Для них непристойне та священне в певному сенсі зливалося воєдино.

— А щодо принцеси, — сказав Беренс, — то вона, на мою думку, більше цікавилася першим. У мене від неї ще залишилися чудові сигарети, екстра-класу, подаються лише в особливо врочистих випадках. — Він дістав зі стінної шафи та відкрив напрочуд строкату коробку. Клацнувши підборами, Йоахим заявив, що утримається. Ганс Касторп узяв з коробки та розкурив незвичайно довгу, товсту сигарету із зображенням золотого сфінкса; сигарета була справді чудова.

— Якщо можна, розкажіть нам, будь ласка, ще щось про шкіру, пане надвірний раднику, — попросив Ганс Касторп Беренса, знову взяв портрет пані Шоша, поклав собі на коліна й узявся розглядати його, відкинувшись на спинку крісла та тримаючи в роті сигарету. — Не обов'язково про жировий шар, тепер ми вже знаємо, що це таке. А загалом про людську шкіру, яку ви так добре можете відобразити.

— Про шкіру? Хіба вас цікавить фізіологія?

— Дуже! Я й раніше цим надзвичайно цікавився. Людське тіло якось завжди займало мої думки. Часом я вже себе запитував, чи не краще було стати лікарем... У певному сенсі цей фах міг би мені добре пасувати. Адже той, хто цікавиться тілом, цікавиться й хворобами цього тіла, тобто саме ними, еге ж? Зрештою, не в цьому річ, ким би я тільки міг стати! Я б, наприклад, міг стати священиком.

— Що ви кажете?

— Так, іноді в мене було таке почуття, що це є саме моя стихія.

— Чому ж ви стали інженером?

— Випадково. На це мене підштовхнули, переважно, зовнішні причини.

— Отож про шкіру... Що ж розповісти вам про ваш чуттєвий покрив? Це ж зовнішній мозок, розумієте? З онтогенетичного погляду він має таке саме походження, як і апарат так званих вищих органів чуття, який міститься у вашому мозку: ви маєте знати, що центральна нервова система є лише незначною видозміною поверхневого шару шкіри, у нижчих тварин взагалі ще немає різниці між центральною та периферійною системами, вони сприймають запах та смак шкірою, уявіть лише собі, вони взагалі все сприймають лише шкірою, що, напевне, не так погано, якщо поставити себе на їхнє місце. Але в таких високодиференційованих істот, як ми з вами, шкіра обмежується тільки почуттям лоскоту, вона відіграє лише роль органу захисту та попередження, проте з диявольською пильністю оберігає тіло від усього, що може йому загрожувати — навіть вистромлює щупальці, тобто волосся, волосинки на тілі, які складаються просто із зароговілих клітин шкіри та відчувають саме лише наближення будь-якого предмета, до того як відбудеться доторк до шкіри. Між нами кажучи, я припускаю, що захисна та охоронна функція шкіри не обмежується лише тілом... Вам відомо, чому ви червонієте або бліднете?