Розділ четвертий

Зразу по другому сніданку зазвучала курортна музика на терасі; там зібралися мідні та дерев'яні духові інструменти найрізноманітнішого виду, які грали то бравурно, то меланхолійно ледь не до самого обіду. Під час концерту процедура лежання не була обов'язкова. Проте дехто впивався насолодою для вух із балконів, та навіть у садовому павільйоні були зайняті три-чотири стільці; але більшість гостей сиділа за маленькими білими столиками на критій галереї, тоді як легковажніша публіка вважала, що сидіти на стільцях — надто гонорово, тож розташувалася на кам'яних сходинках, що вели вниз, до саду, і там серед них панували справжні веселощі: молоді пацієнти обох статей, більшість із яких Ганс Касторп уже знав на ім'я або з виду. Там була Терміна Клеефельд, а також пан Альбін, він пустив по руках велику квітчасту коробку з шоколадом, яким усіх пригощав, тоді як сам не їв нічого, а лише з батьківським виразом обличчя курив через золотий мундштук сигарети; далі губатий молодик з «Товариства однієї легені», панна Леві, як завжди, худа, зі шкірою кольору слонової кістки, білявий молодик, що відгукувався на прізвище Расмуссен і складав свої руки на рівні грудей, що з розслабленими суглобами звисали ніби плавці, пані Саломон з Амстердама, одна пані пишної статури, одягнена в червоне, яка також приєдналася до молоді, а за її темно-русою поталицею сидів молодик з поріділим волоссям, що міг би зіграти роль у «Сні в літню ніч», а тепер обхоплював руками своє гостре коліно й постійно кидав туди-сюди похмурі погляди; руда панна з Греції, інша, невідомого походження, з обличчям як у тапіра, ненажерливий хлопчик в окулярах з товстими скельцями, ще один п'ятнадцяти- чи шістнадцятилітній хлопець, який затиснув у руці монокль і, кашляючи, підносив до рота мізинець з довгим, як ложечка для соли, нігтем, з усього видно, цілковитий осел, та багато інших.

Цей хлопець з нігтем, тихо розповідав Йоахим, коли приїхав, був тільки трохи хворим — без температури, його послав батько, сам лікар, лише про всяк випадок, і за висновком надвірного радника Беренса мав перебувати всього три місяці. Тепер після трьох місяців у нього 37,8° до 38°, і він зовсім хворий. Але веде такий нерозумний спосіб життя, що заслуговує доброї прочуханки.

Брати мали свій столик трохи збоку від решти, оскільки Ганс Касторп курив до свого темного пива, яке прихопив од сніданку, й час по час його сигара знову йому трохи смакувала. Ледь очманілий від пива й музики, що діяла на нього як завжди, злегка розтуливши рота й похиливши на бік голову, він спостерігав почервонілими очима за безтурботним курортним життям, при цьому усвідомлював, що в усіх цих людей усередині триває процес розпаду, який важко зупинити, а більшість із них має невеликий жар... Та це усвідомлення йому зовсім не заважало, а, навпаки, надавало якогось надзвичайно особливого душевного збудження. За столами пили штучний лимонад з перлиновими краплями, а на сходах люди фотографувались. Інші обмінювалися поштовими марками, а руда панна з Греції малювала в альбомі олівцем пана Расмуссена, щоправда, потім вона не хотіла показувати йому малюнок, а, сміючись крізь свої рідкі зуби, рвучко гойдалася то туди, то сюди, так що він довго не міг вирвати в неї з рук того альбома. Терміна Клеефельд сиділи на своєму стільці з напівзаплющеними очима й скрученою в трубочку газетою вибивала такт музики, панові Альбіну вона дозволила закріпити в неї на блузі букетик лугових квітів, а губатий, що сидів перед пані Саломон, балакав з нею, вивернувши шию, тоді як лисуватий піаніст, що сидів за нею, незворушно дивився їй у потилицю.

Прийшли лікарі й змішалися з курортним товариством, надвірний радник Беренс у білому, а доктор Кроковскі в чорному халаті. Вони йшли вздовж ряду столів, при цьому надвірний радник ледь не за кожним столом відпускав жартівливе слівце, тож його рух позначався кільватером пожвавлення, потім вони перейшли до молоді, жіноча частина якої зустріла доктора Кроковскі жартами й косими поглядами, тоді як надвірний радник з нагоди неділі показував чоловічому світові фокус із власними черевиками на шнурках: свою велетенську підошву він поставив на вищу сходинку, розв'язав шнурки, вхопив їх особливим способом однією рукою і без сторонньої допомоги зміг настільки спритно зашнурувати черевики навхрест, що всі лише дивувались, а багато хто даремно намагався зробити так само.

Згодом на терасі з'явився й Сеттембріні — він вийшов з їдальні, спираючись на ціпочок, також і сьогодні в своєму м'якому піджаку та жовтих штанях, він роззирнувся з витонченим, бадьорим і критичним виразом обличчя та підійшов до столу братів, при цьому промовив: «О, браво!» та поспитав дозволу сісти коло них.

— Пиво, тютюн та музика, — сказав він. — Ось вам ваша вітчизна! Бачу, ви розумієтеся на національних почуттях, інженере. Ви в своїй стихії, це мене тішить. Дозвольте долучитися до гармонії вашого стану!

Ганс Касторп осмикнув себе, тільки-но помітив італійця, й промовив:

— Одначе, ви досить пізно прийшли на концерт, пане Сеттембріні, скоро він має закінчитися. Ви не любите слухати музику?

— По команді — не дуже, — відповів Сеттембріні. — Не за тижневим календарем. Не дуже охоче, якщо він пахне аптекою й приписаний мені згори з медичних причин. Я трохи зважаю на власну свободу чи пак на ті рештки свободи й людської гідности, які нам ще лишаються. На таких заходах я лише гостюю, як ви, в широкому плані, гостюєте в нас — я приходжу на чверть години й іду далі своєю дорогою. Це дає мені ілюзію незалежности... Не скажу, що це є чимось більшим, ніж ілюзія, але що ж ви хочете, якщо я маю від цього певне задоволення! З вашим братом тут інша справа. Для нього це служба. Еге ж, лейтенанте, ви розглядаєте цей захід як приналежний до служби. О, я знаю, вам відомий фокус, як зберегти в рабстві власну гордість. Запаморочливий фокус. Не кожен у Європі розуміється на цьому. Музика? Не питайте, чи я визнаю себе любителем музики. Адже, коли ви скажете «любитель» (власне Ганс Касторп не пригадував, що хотів уживати це слово), то це слово обране непогано, воно має наліт ніжної легкости. Ну гаразд, я відповідаю. Так, я є любителем музики — проте це не означає, що я її аж надто високо шаную — так, як я шаную і люблю слово, носія духу, інструмент, дивовижний леміш прогресу... Музика... це напівартикульоване, сумнівне, безвідповідальне, індиферентне. Можливо, ви станете мені заперечувати, що вона може бути ясною. Але й природа може бути ясною, струмок також може мати ясну воду, і що ми з цього маємо? Це не істинна ясність, це мрійлива ясність, яка нічого не промовляє й ні до чого не зобов'язує, ясність без наслідків, ось чому й небезпечна, адже вона спокушає вас знайти в ній спокій... Наділіть музику жестами сердечности. Добре! Таким чином вона збудить наші почуття. Проте завдання полягає в тому, щоб збудити розум! Музика є, очевидно, самим рухом — і все-таки я підозрюю її в квієтизмі. Дозвольте загострити проблему: я маю політичну відразу до музики.

Тут Ганс Касторп не зміг утриматись, аби не ляснути себе по коліні й не вигукнути, що такого він ще в житті своєму не чув.

— Все ж таки, зверніть на це увагу! — посміхнувся Сеттембріні. — Музика є неоціненною як засіб, що викликає захоплення, як сила, що рве вгору і вперед, якщо ви розвинули свій дух для її сприйняття. Але перевагу треба надати літературі. Сама лише музика не зрушить світ уперед. Сама лише музика є небезпечною. Для вас особисто, інженере, вона, безперечно, є небезпечною. Я бачив це на вашому обличчі, тільки-но зайшов.

Ганс Касторп засміявся:

— Ой, на моє обличчя вам не слід дивитися, пане Сеттембріні. Ви не повірите, як тут, нагорі, я потерпаю від цього повітря. Акліматизуватися тут для мене виявилося важче, ніж я гадав.

— Боюся, що ви помиляєтесь.

— Ні, чому? Біс його зна, чому я тут відчуваю таку втому й такий жар.

— Все ж таки я вважаю, що треба бути вдячним дирекції за концерти, — сказав примирливо Йоахим. — Ви розглядаєте цю справу на вищому рівні, пане Сеттембріні, так би мовити, як письменник, і в цьому я не хочу вам заперечувати. Але я вважаю, що треба бути вдячним за цю дещицю музики. Я не особливо музикальний, та й речі, що виконувалися, не були аж надто потрясаючими — ні класичними, ні сучасними, просто духова музика. Але вона таки вносить приємне різноманіття. Година чи дві виявляються дуже пристойно заповненими, я вважаю: вона розділяє години й окремо заповнює їх, тож таки щось лишається, тоді як, зазвичай, години, й дні, й тижні гайнуються тут цілком намарно... От дивіться: такий безпретензійний номер триває хвилин сім, чи не так, і вони чимось є, мають початок і кінець, вони виділяються і в певному сенсі захищені від того, щоб цілковито загубитися в рутині. Окрім того, вони, знову ж таки, багаторазово поділені завдяки фігурам твору, а ті, в свою чергу, через такт, отож постійно щось відбувається й кожна мить набуває певного сенсу, за який можна триматись, тоді як зазвичай... Не знаю, чи я правильно...

— Браво! — вигукнув Сеттембріні. — Браво, лейтенанте! Ви, безперечно, дуже добре означили той моральний аспект у природі музики, вона, завдяки особливому виміру, надає перебігові часу бадьорости, духовности та цінности. Музика будить час, вона будить нас до найвишуканішої насолоди часом, вона будить... тому вона є моральною. Мистецтво тоді є моральним, коли будить. А що, коли воно вдається до протилежного? Коли притуплює, заколисує, діє супроти активности й поступу? На це музика також здатна, навіть як опій здатна діяти. То диявольська дія, мої панове! Опій то від диявола, адже він призводить до отупіння, заклякання, бездієвости, до рабської нерухомости... Музика має в собі таке, чого треба остерігатися, панове. Я залишуся при своїй думці, що музика є дволиким явищем. Не зайду задалеко, якщо оголошу її політично підозрілою.

Він і далі говорив у такому ключі, а Ганс Касторп слухав, та вже не встигав стежити за думкою, по-перше, через утому, а також через те, що його відволікали розваги легковажної молоді там, на сходах. Що це він там бачить, чи це, власне, щось інше? Панна з обличчям тапіра пришиває ґудзика до наколінного хлястика на спортивних штанях хлопця з моноклем! При цьому вона через астму важко й гаряче дихає, тоді як він, покашлюючи, підніс до рота свої руки з нігтями, подібними до ложечок для соли! Так, вони були обоє хворі, і це лише свідчило про дивні стосунки між молодими людьми тут, нагорі. Оркестр заграв польку...

Гіппе

Так почалася неділя. А по обіді було катання на екіпажах, що його затіяли різні групи гостей: багато парокінних екіпажів після чаю потяглися звивистою дорогою вгору й зупинились біля головного порталу, аби взяти своїх замовників, переважно росіян, а саме — російських дам.