Розділ третій

Пан Альбін

Унизу, в саду, майорів на вітерці фантазійний прапор з емблемою медицини — змія навколо скіпетра. Небо знову всуціль затяглося хмарами. Сонце зникло, й нараз відчулася непривітна прохолода. Павільйон для лежання видавався заповненим ущерть; там, унизу, панували розмови й сміх.

— Пане Альбіне, благаю вас, заберіть геть ножа, покладіть його назад у кишеню, а то ще буде біда! — нарікав високий нерішучий жіночий голос.

— Дорогий пане Альбіне, ради Бога, пожалійте наші нерви й заберіть з-перед наших очей це жахливе знаряддя вбивства! — втрутився другий голос, на що білявий молодик з цигаркою в зубах, який сидів на передньому шезлонзі, відповів зухвалим тоном:

— І не подумаю! Сподіваюсь, дами дозволять мені побавитися з власним ножем! Так, правда, це таки особливо гострий ніж. Я купив його в Калькутті в одного мага... Той маг міг проковтнути цього ножа, а потім його слуга викопував того ж ножа із землі за п'ятдесят кроків від нього... Бажаєте поглянути? Він набагато гостріший за бритву. Достатньо лише доторкнутися до леза, і воно входить у тіло, ніби в масло. Зачекайте, я покажу вам зблизька...

Пан Альбін підвівся. Здійнявся крик.

— Ні, зараз я принесу свого револьвера! — сказав пан Альбін. — Вам це буде цікавіше. Цілком шалена штука. З такою пробійною силою!.. Я принесу його зі своєї кімнати.

— Пане Альбіне, пане Альбіне, не робіть цього! — загукало багато голосів. Та пан Альбін уже вийшов із зали і попрямував до себе — такий молоденький та розхристаний, з рожевим дитячим обличчям та невеличкими бакенбардами.

— Пане Альбіне, — закричала йому навздогін якась дама, — візьміть краще своє пальто, одягніть його, зробіть це заради мене! Ви шість тижнів лежали із запаленням легенів, а тепер сидите тут без верхнього одягу і навіть не вкриваєтесь ковдрою та ще й курите цигарки! Це називається — випробовувати Боже терпіння, пане Альбіне, слово чести!

Та він лише презирливо посміхнувся через плече й уже за кілька хвилин повернувся з револьвером. Тут дами загаласували вже зовсім дикими голосами, було чутно, як багато з них хотіли вистрибнути з шезлонгів, але падали, зашпортавшись у ковдрах.

— Подивіться, який він маленький і блискучий, — мовив пан Альбін, — але якщо я натисну ось тут, то він укусить... — Новий крик. — Він, звичайно, заряджений, — вів далі пан Альбін. — У цьому барабані, ось тут, є шість патронів, барабан обертається від пострілу на одну дірочку... До речі, я маю його не заради забави, — сказав він, помітивши, що ефект спадає, потім револьвер ковзнув у його внутрішню кишеню, а пан Альбін знову сів, закинувши ногу на ногу, й запалив нову цигарку. — Зовсім не для забави, — повторив він, зціпивши зуби.

— А для чого ж, для чого? — питали тремтливі голоси.

— Жахливо! — вигукнула одна з дам, і тут пан Альбін кивнув.

— Я бачу, ви починаєте розуміти, — сказав він. — Справді, саме для цього я його й маю, — невимушено вів він далі, після того як, незважаючи на перенесене запалення легень, глибоко затягся і видихнув перед собою цілу хмару диму. — Я тримаю на той день, коли тут цей бевзь здасться мені надто нудним і коли матиму честь покірно запропонувати себе. Справа цілком проста... Я провів деякі досліди й цілком уявляю собі, як це можна влаштувати. (При слові «влаштувати» знову хтось скрикнув). Ділянка серця відпадає... Позиція для мене не надто зручна... Крім того, я надаю перевагу варіантові, коли свідомість стирається за мить, а саме коли я ввожу собі у цей цікавий орган один симпатичний, маленький сторонній предмет... — І пан Альбін підвів указівний палець до своєї білявої, коротко постриженої голови. — Вводити треба тут, — пан Альбін знову дістав нікельований револьвер із кишені й легенько постукав цівкою по черепі, — тут, над артерією... Навіть без дзеркала буде чиста робота...

Багатоголосий, благальний протест став голоснішим, до нього навіть домішувалися схлипування.

— Пане Альбіне, пане Альбіне, заберіть геть револьвера, заберіть його геть від скроні, на це неможливо дивитися! Пане Альбіне, ви молодий, ви одужаєте, ви повернетеся до життя й радітимете, що всі вас люблять, слово чести! Одягніть, нарешті, своє пальто, ляжте, вкрийтеся, займіться процедурою! Не проганяйте знову масажера, коли той прийде розтерти вас спиртом! Киньте курити, пане Альбіне, чуєте, ми просимо за ваше життя, за ваше молоде, таке цінне життя!

Та пан Альбін був незворушним.

— Ні, ні, — сказав він, — облиште мене, все гаразд, дякую вам. Я ще ніколи не відмовляв дамі, але ви маєте визнати, що немає сенсу вставляти палиці в колеса долі. Я тут уже третій рік... з мене досить, я в ці ігри більше не бавлюся — хіба ви докорятимете мені за це? Невиліковний, мої панії, погляньте на мене, ось тут я сиджу і я невиліковний, сам надвірний радник навіть задля годиться не робить із цього секрету. Дозвольте мені ту дещицю свободи, яка випливає для мене з цього факту! Це як у гімназії, коли вирішено, що учень залишиться на другий рік, то його вже не питали, й нічого вже не треба було йому робити. Нарешті я остаточно доріс до цього щасливого стану. Мені вже нічого не треба робити, мене вже списали, я лише сміюся з усього. Хочете шоколаду? Пригощайтеся! Ні, ви мене не оббираєте, у мене в кімнаті повно шоколаду. У мене нагорі вісім цукерниць, п'ять плиток «Ґала-Петер» та чотири фунти шоколаду «Ліндт» — усе це нанесли панії з санаторію, коли я лежав із запаленням легень...

Хтось басом закликав до тиші. Пан Альбін реготнув — його сміх урвався. Потім у павільйоні для лежання запанувала мовчанка, ніби всіх охопив сон чи якісь чари; й дивно звучали чиїсь слова. Ганс Касторп наслухав, аж поки звуки повністю розтанули, й хоча йому не було ясно, чи пан Альбін несповна розуму, все ж таки не міг позбутися певного почуття заздрощів до нього. Згадалися почуття особливої рівноваги зі шкільних років, адже він сам одного разу залишився на другий рік, і Ганс Касторп пригадував трохи ганебний, але й сповнений гумору стан приємного занепаду, яким він насолоджувався, коли в четвертій чверті припинив перегони й «про все» міг тільки сміятися. Оскільки його спостереження виявилися притупленими й плутаними, було складно їх чітко описати. Загалом здавалося, що честь має на своєму боці суттєві переваги, але не менші вони і в ганьби, саме вони мають просто-таки безмежний характер. Й, уявляючи себе, заради експерименту, в становищі пана Альбіна, Ганс Касторп усвідомлював, як то воно є, коли назавжди позбуваєшся тягаря чести й назавжди користаєшся з переваг ганьби. Нараз Ганс Касторп злякано відчув незрозумілу насолоду, яка змусила серце битися ще вривчастіше.

Пропозиції сатани заторкують честь