Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

“Вибачте, Казобоне, чому вас так цікавлять події мого життя?”

“Тому що ви їх розповідаєте, а розповіді становлять факти колективної уяви”.

“Дотепно. Отож, одного ранку Х9 вийшов за територію села; можливо, він призначив дівчині побачення на полі, аби, не зупиняючись на жалюгідних пестощах, показати їй, що його прутень не такий зіпсований, як його зуби, — даруйте мені, я дотепер не можу його полюбити, — словом, фашисти піймали його в пастку, повезли до міста й о п’ятій ранку наступного дня розстріляли”.

Пауза. Бельбо роздивлявся свої сплетені, немов у молитві, руки. Відтак розняв їх і сказав: “Це було доказом того, що шпигуном він не був”.

“Яка ж мораль цієї притчі?”

“Хто вам сказав, що притчі мусять мати мораль? Але якщо добре подумати, ця притча, можливо, означає, що часто для того, аби щось довести, треба померти”.

97

Я є той, хто є.

(Вихід 3,14)

Я є той, хто є. Аксіома герметичної філософії.

(Mme Blawatsky, Isis Unveiled, р. 1)

— Хто ти? спитало водночас триста голосів, а тимчасом у руках найближчих привидів заблисли шпаги…

— Я є той, хто є, сказав він.

(Александр Дюма, Жозеф Бальзамо, II)

Я зустрівся з Бельбо наступного ранку. “Вчора ми написали непогані сторінки для роману з продовженням”, сказав я йому. “Але, можливо, якщо ми хочемо збудувати переконливий План, нам належить більше триматися дійсності”.

“Якої дійсності?” запитав він мене. “Можливо, лише роман із продовженням дає нам справжнє мірило дійсності. Нас обдурили”.

“Як це?”

“Нас примушували вірити, що, з одного боку, існує велике мистецтво, яке зображає типових персонажів у типових обставинах, а з іншого боку — бульварний роман, який розповідає про нетипових персонажів у нетипових обставинах. Я гадав, що справжній джентльмен ніколи не покохав би Скарлет О’Хару, ані Констанцію Бонасьє чи Перлу Лабуан. Я грався з бульварними романами, аби прогулятися за межі життя. Вони мене заспокоювали, адже пропонували недосяжне. А насправді все зовсім по-іншому”.

“По-іншому?”

“Авжеж. Пруст мав рацію: погана музика краще передає життя, ніж Missa Solemnis[246]. Мистецтво глузує з нас, заспокійливо показуючи світ таким, яким би хотіли бачити його митці. А бульварний роман нібито жартує, але показує нам світ таким, яким він є, або, принаймні, яким він може бути. Жінки більше схожі на Міледі, ніж на Лючію Монделлу, Фу Манчу правдоподібніший від Натана Мудрого, а Історія схожа більше на ту, яку розповідає Сю, ніж як її бачить Геґель. Бульварні романи писали Шекспір, Мелвілл, Бальзак і Достоєвський. Насправді відбувається те, що вже давно наперед розповіли бульварні романи”.